ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000

Безперечно, що показник цивілізованості і культури суспільства та особистості в цілому багато в чому визначається по рівню зацікавленості до своєї історії та мови. Мова нації та її культура становлять органічне ціле. Це не є тотожність, але відірвати одне від іншого ці поняття неможливо. Зі смертю мови настає смерть культури, “залишаються хіба що “трупи краси”[1]. «За станом мови можна встановити стан культури» (Вільгельм фон Гумбольдт). Тому не дивно, що мовний правопис викликає такий великий інтерес людей, що хочуть відродити українську культуру та позбавити свій народ ознак “ментального колоніалізму”. Велике значення має дослідження так званих “білих плям” та заборон щодо нашої мови, культури, історії з боку царської та більшовицької Росії. До такої “білої плями” я б відніс також історію з вживанням літери ґ. Ця літера завжди була притаманна нашій абетці. Але в роки лінґвоциду та гоніння української мови її без жодних наукових обґрунтувань вилучено з українського правопису.

Український алфавіт має літеру для передачі гортанного г (гуска, гори, груша, гіркий, гаснути, гаркавити) та задньоязикового проривного ґ, який вживається переважно в іншомовних словах (ґубернія, ґімназія, фіґура) та в словах з діалектичним забарвленням (ґандж, ґавити, ґазда, ґудзик, ґеґотати). Ці дві букви в українській абетці позначають опозицію [г] – [ґ] на фонемному рівні, якої немає в російській мові.

Гортанний дзвінкий звук [г] твориться в горлі дрижанням голосових голосниць (язик при цьому перебуває в такому становищі , як при вимовлянні звука [а], відрізняючись від вимови голосних тим, що при вимові г постає не змикання, а щілина між голосовими зв’язками, а прохід між хрящами звужений. Цим можна пояснити утворення звуку [г] перед початковими голосними. Цей “придих” літературна мова має в словах горіх, гострий, Ганна, гарба, гармата, гаспид, гикавка, а з іншого боку, цей звук легко затирається поміж однаковими голосними, особливо між двома [о] при швидкій вимові часто випадає, так що слова того, дорогого можуть звучати як [тоо], [дорогоо] або навіть [дорооо].Тому [г] зникає деколи в кінці слова після приголосних (четвер-четверга) та після голосних (пробі, далебі, спасибі). Наприклад, «Питає родина: – Ти чо’ (= чоо = чого) так змарнів» (Василь Пачовський), або «Кулявий (=кульгавий) нічого й не догадувався» (Богдан Лепкий). Цьому звукові відповідає протисний глухий звук [х].

Дзвінкий звук [ґ] вимовляється тим, що видихове повітря прориває перепону, утворену дотиком задньої частини язика до м’якого піднебіння. Цьому звукові відповідає задньо-піднебінне [к]. Як я вже сказав вище, цей звук не є дуже поширений в нашій мові і трапляється переважно в чужомовних словах. Власне українські слова знаходимо у різних говірках, переважно у гірській місцевості України.

За час історичного розвитку мови звук [ґ] передавався різними позначками. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. позначає цей звук диграфом (або двобуквою) кг (кгвалт, Кгедимін, кгрунт, кгрань, кголдовати). Таке позначення задньоязикового ґ зустрічаємо і в більш пізніх джерелах-словниках: Розмові 1575 року (зразок українського розмовника кінця XVI століття), Граматиці слов’янській Івана Ужевича (в першій граматиці української літературної мови XVI-XVIIст. – Париж, 1643). Такою двобуквою відтворюють цей звук інші тогочасні діячі української культури та філологи: Лаврентій Зизаній-Тустановський в букварі Наука ку читаню и розумhню писма словенскаго языка та в додатку до нього – першому друкованому церковно-слов’янсько-українському словнику (1061 слово) Лексис сирhчъ реченія въкрптцh събраны и из словенскаго языка на простый рускій діялектъ истолкованы.; Памво Беринда у своєму Лексиконі славено-росский альбо імен толкованіє (Київ, 1627, та в другому виданні Кутеїнського монастиря біля Орші, 1653). Словник Беринди містить 6982 церковнослов’янських та вживаних у церковнослов’янських текстах чужих слів і подає їх переклад на тогочасну літературну українську мову, іноді також етимологію та речові пояснення.

Мелетій Смотрицький ввів окрему букву для позначення звуку [ґ] до українського алфавіту. Це був курсивний різновид грецької букви γ. Цю графему він широко використовує у своїй визначній церковнослов’янській граматиці, Грамматіки славенскія правилное сvнтиґма, що вийшла в 1619 році в Єв’ї біля Вільно для потреб школи. Ця граматика на довгі роки – аж до 1822 року – була основою знань про церковнослов’янську мову. Мелетій Смотрицький унормував правописні вимоги різних рукописних трактатів та застосував їх до тогочасного вчення про фонетику. Такою графемою цей звук позначав полтавський поет Іван Величковський у збірках віршів Млеко та Зеґар з полузеґарком в 1690-91р.

Із запровадженням навчання латинської мови у Києво-Могилянській колеґії цей звук у рукописних творах XVII-XVIII століття позначався латинською літерою g. Використання цієї графеми зумовила також та причина, що українську мову тлумачень у XVIII столітті змінила польська мова.(Лексиконъ сирhчъ словесникъ славенскій..., Супрасль 1722 року, передрукований в Почаєві 1751, 1756, 1804; Приручный словарь славено-польскій... Й.Левицького).

З переїздом більшості української інтеліґенції до Москви і Петербургу в український правопис через посередництво церковнослов’янської мови знову повертається грецька графема для позначення звуку [ґ]. Цю позначку зустрічаємо у автора Грамматики малороссійскаго нарhчія, написаної перед 1805 роком й опублікованої в 1818 році, та у Прибавления к грамматике малороссийского наречия року Олексія Павловського (1822) Грамматика Павловського складається з коротких граматичних відомостей про українську мову, переважно з північноукраїнською діалектною основою і є першим описом живої української мови, містить українсько-російський словничок на 1 130 слів. Хоча деякі автори – наприклад, М. Номис, – далі використовують латинське позначення звука [ґ] . Цей же автор використовує старе позначення цього звука через двограф (див. №13620) кг поряд із латинським g. Наприклад, слово ґарґара (стара сварлива жінка) він на письмі передає як gаркгара, слово ґерґера – як gерgгера.

У найважливішім та найбільш упорядкованім збірнику української літератури й народного лексичного матеріалу, що відіграв вирішальну роль в стабілізації лексики української літературної мови і досі не втратив свого значення – чотиритомному Словарі української мови Бориса Грінченка на 68 000 слів, – літера ґ зареєстрована майже 500 разів. (На аналізі літери ґ у цьому словнику я зупинюся у цій статті трохи пізніше.)

Трапляється ця літера і в термінологічних словниках: правничо-адміністративних німецько-українських І.Головацького (1851), К.Левицького (1893), І. Зацерковного, природничо-медицинських І. Гавришкевича (1852), І.Верхратського (1908), В.Левицького (фізичному 1896, математичному 1902, хімічному 1905), Степана Руданського (географічному 1908-1913).

Як бачимо, літера ґ має глибокі історичні корені в українському правописі і, як це доказують філологи, є історично виправдана та науково арґументована. Без неї неможливо пояснити етимологію слів, зрозуміти чергування приголосних [ґ] – [дж] та навіть розкрити зміст слова (пор. значення слів ґрати та грати).

Цю букву використовували аж до 1933 року, але використовували по-різному. На східній Україні іншомовні слова писали через г, а на західній – через ґ, причому і там, і там існували винятки. Причина цієї розбіжності в тому, що територія сучасної України була поділена між декількома імперськими державами (Росією, Румунією, Австро-Угорщиною), і мови цих держав впливали на розвиток лексичного запасу нашої мови. Зокрема, на заході України залишився сильний вплив польської мови на нашу рідну, на сході – російської.

Треба було погодити дві правописні тенденції: східноукраїнську та західноукраїнську, в тому числі щодо правопису іншомовних слів через г чи ґ, бо, як писав Іван Огієнко: «Для одного народу – один правопис». У травні 1927 року Народний комісаріат освіти на чолі з Миколою Скрипником скликав до Харкова конференцію, в якій брало участь понад 50 науковців, педагогів та письменників. Серед них були: проф. П.Бузук, проф. Л.Булахівський, О.Вишня, В.Ганцов, М.Гладкий, Г.Голоскевич, проф. Грунський, В.Дем’янчук, проф. М.Йогансен, акад. А.Кримський, К.Німчинов, проф. Плевако, проф. О.Синявський, проф. М.Сулима, проф. Є.Тимченко, В.Ярошенко. Західноукраїнські землі представляли акад. К.Студинський, проф. Іл.Свєнціцкий і проф. В.Сімович. На конференції довго дискутувалися питання щодо правопису іншомовних слів. Щодо передавання чужомовного g, то було прийняте компромісне вирішення цього питання: слова грецького походження (хресні імена, християнські та духовні терміни, на письмі передавати українською мовою через г, бо ці слова ввійшли в нашу мову давно і вже українізовані. Латинізми та запозичення із західноєвропейських мов треба передавати через букву ґ – особливо це правило стосувалось прізвищ та власних географічних назв. Ось такі норми щодо вживання г – ґ увійшли до Українського правопису, який був підписаний до друку М.Скрипником 6 вересня 1928 р., Академією наук 31 березня 1929 р., а Наукове товариство ім. Т.Шевченка схвалилo його 29 травня цього ж року. Це була перша правописна система, бо з нею погодилися фахівці всієї території України, знайшовши компромісне рішення, що задовольнило всі сторони переговорного процесу.

Український правопис повністю сформував свої правописні норми вже в перші десятиріччя нашого століття. Тому сміливо можна сказати, що української мова досягає апогею свого розвитку в 20-х роках XX століття. Кульмінацією цього розвитку я б вважав створення академічної системи українського правопису 1928 року. З 1933 року знову починається гоніння на українську культуру і мову зокрема. Більшість укладачів правописних норм 1929 року були вислані в Сибір на тривалі терміни ув’язнення або знищені. «Тільки за 1932 рік в Україні було знищено 16,4 відсотки наукового складу науковців (Д.Соловей), в тому числі й лінґвістів. Були вилучені з науки таку блискучі науковці, як академік А.Кримський, професори Є.Тимченко, О.Синявський,О. Курило, учені Г. Голоскевич, В.Ганцов, Ф.Шумлянський».[2]

В підрадянській Україні цей правопис 1929 року проіснував недовго. Скінчилася політика українізації, яка сприймалася більшовицьким урядом як деякі поступки для підкорених ним народів і мала на меті утихомирити свідомий український елемент після невдалої спроби збудувати Українську державу в 1917-1921 роках. Більшовицький режим знову відновив політику русифікації та лінґвоциду. За вказівкою П.Постишева літеру ґ вилучають з українського правопису, бо такої графеми немає в російській абетці.

Слід сказати, що не вперше забороняли наш алфавіт. В 1876 році на законодавчому рівні в Емському указі царатом заборонялося: 1) довозити і поширювати книжки українською мовою, видрукуваних за кордоном, на території Російської імперії; 2) друкувати і видавати ориґінальні твори і переклади українською мовою, крім історичних пам’яток та белетристики, написаних російським правописом.

Партійна русифікаторська політика велася підступно, українських вчителів цькували, аби виступати проти академічної системи правопису 1928 року. «Вчителі почали посилати численні делеґації до комісара освіти М.Скрипника і просити переглянути правила написання іншомовних слів. Справа набрала непотрібного розголосу. Стали цій комісії пригадувати, що деякі її члени вимагали завести латинку замість теперішньої гражданки. Справа набрала політичного характеру, й комісар М. Скрипник мусів покинути комісаріат освіти. І правопис вернувся до Академії наук. О. Ізюмов від імені вчительства ще 1931 року випустив свого правописного словника, опертого на східноукраїнській традиційній вимові й першій системі Академії наук. І таким чином в Україні фактично постало два правописи: урядовий і вчительський, що різнилися писанням чужих слів».[3] У 1933 році Академія наук відкидає харківські постанови про букву ґ.

З цього року в українському правописі “забувають” про букву ґ та вважають її “буржуазно-націоналістичною”. В наступній редакції правопису, що пильнував «у тих моментах, які за їх природою є спільні з іншими мовами (розділові знаки, правопис великих і малих літер, написання разом та окремо), забезпечити єдність з правописом братніх народів Радянського Союзу, особливо – російського, орієнтуючись на останній проект державної комісії».[4] Тобто почався процес перетворення нашої мови з малоросійської на великоросійську. Для літери ґ місця в алфавіті не знайшлося. Правило написання літери г звучало так: «g i h звичайно передаються буквою г», наприклад, грунт, герцог, Гете, Гюго. Академія постановила: “передаються”, цебто пишуться, але промовчала про вимову їх, а тому можна написане вимовляти, хто як вміє».[5]

На західній території України буква ґ проіснувала до “визволення і об’єднання українських земель” 1939 року, а за кордоном українська діаспора вживає її і по сьогодні.

Член-кореспондент Академії наук України Василь Німчук у своїй науковій статті "Про графіку та правопис як елемент етнічної культури: історія", виданій до 60-річчя українського правопису[6] наголошує, що «повернення українському правописові букви ґ є конче необхідним. ...Невживання цієї літери спричиняє руйнацію фонологічної системи української мови, котра формувалася віками, що може призвести до зникнення одного з елементів милозвучності нашої мови, а це викличе і зменшення частотності приголосних, котрі чергуються: g - дж (наприклад, ґирлиґа – ґирлидзі, зменш. ґирлинджик та інше), усунення одного з найхарактерніших знаків української національної графіки».

З початком національного відродження і проголошенням незалежності України безкомпромісні лінґвісти та люди небайдужі до української мови почали боротися за відновлення в українському алфавіті літери ґ. Цей процес давався нелегко. Потрібні були зусилля, щоби достукатися до кабінетів консервативних можновладців, українських лише за паспортом. Народні депутати України Лесь Танюк та Павло Кислий у відкритому листі до Президента та прем’єр-міністра України[7] наголошують, що «найнагальнішою потребою у зв’язку з поверненням літери ґ у правопис є відновлення зв’язку з європейською традицією передавання власних імен. Це своєрідна паспортна приналежність до європейської спільноти мов. Без нього ми вилучаємо себе з цієї спільноти, одночасно включаючи себе в євразійський простір, від якого відтято Західну Європу».

Літера ґ зайняла своє почесне місце в четвертій редакції Українського правопису, який вийшов масовим тиражем до друку в Києві 1993 року. Ось як вирішується питання вживання літер г - ґ у цій новій редакції:

Літера г передає гортанний щілинний приголосний як в українських словах, наприклад, гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці g, h) давнішого походження: газета, генерал, Євангеліє, Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях: гео-, -лог, -гог, -грам, -граф. Наприклад, агітація, агресія, горизонт, магазин, географія, педагог, кілограм, топограф.

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давньозапозичених і зукраїнізованих та в похідних від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний ґ з усталеною традицією вимовляється як г. Проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова Гданськ і Ґданськ, Гренландія і Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар, Гарібальді і Ґарібальді, Гете і Ґете.

Щодо передавання іншомовних слів у четвертому виданні Правопису говориться таке:

«G i h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, грандіозний, графік, грот, ембарго, лінгвістика, міграція, гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді, гіпотезі, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус, Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гвінея, Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, Магомет.

В окремих словах англійського походження h передається як х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей».

Диво-дивне, а не правила! По-перше, в західноєвропейських мовах приголосні g та h позначають зовсім різні звуки. По-друге, навіщо було затрачати стільки зусиль, щоби відновити в нашім алфавіті “репресовану” літеру ґ і одночасно не встановити, що ця літера відповідає західноєвропейському g. Невже спеціальна літера потрібна нам для вживання в декількох десятках слів?! Адже навіть не фахівцю добре відомо, що слова на зразок ґандж, ґринджоли та інші вживаються тільки в художніх книгах, а не в повсякденні. Такий підхід до правопису лише зміцнює думку пересічного обивателя, що цю літеру придумали “украінскіє пісатєлі” спеціально для себе, а “іхніє бєдниє дєткі” повинні її вивчати в школах.

«Складається враження, що одне з найбільших завоювань правопису – повернення літери ґ – здійснено для того, щоби замаскувати той факт, що нове видання є продовженням старих зрусифікованих».[8] Отже, існує нагальна потреба закріпити в українському правописі, що західноєвропейській літері g відповідає українське ґ, а літері h – наше г, бо такий правопис приводить до невідповідності між реальним звучанням та написанням слова.

Після виходу четвертого виправленого видання Українського правопису мовні експерти зауважили, що поряд з помітними виправленнями і доповненнями та відновленням історичної справедливості щодо букви ґ трапляються прикрі помилки, подвійне трактування правил, розходження між вимовою і правописанням. Особливо це стосується чужомовних слів. Тому мовознавці вже взялися за перевиправлення і цього правопису. Моя стаття була б неповною, якщо б я не описав найновіші думки щодо правопису г чи ґ серед визначних українських філологів.

“Класичні” філологи (Й.Кобів, А.Содомора) вважають, що відтворювати через ґ треба лише кореневе g (ґемма, ґенетив, ґаудеамус, Ґаллія, ґрадус, ґрація, ґладіатор, ґубернія, арґументація). А.Содомора висловлює також думку, щодо точної фонетично-графічної співвіднесеності між g-ґ та h-г (особливо в словах латинського та давньогрецького походження) треба дотримуватися лише у вузькоспеціалізованих термінах, де прозорість етимології терміна сприяє його кращому засвоєнню, впізнаванню та вживанню у різних наукових текстах.

С.Волощак дотримується думки, що адекватне відтворення звука [g], який поширений в європейських мовах, проривним [ґ], дозволить відрізняти його від фрикативно-гортанного [г], і це зумовить чіткіше співвідношення українського та чужомовного написання і читання слова: Hegel-Геґель, Goethe-Ґете. Водночас, ця мовознавець зауважує: «Поширення вимови [ґ] на всі запозичення (не тільки на власні назви) видається нереальним та й недоцільним на нинішньому етапі, коли запозичені слова вже засвоєні і, так би мовити, адаптовані, натуралізовані в мові-рецепторі. Хто вже інакше буде вимовляти газета, гримаса?»[9]

Напевне, перед кожним філологом стоїть дилема, наскільки прижилися в українській мові слова-запозичення з кореневим g (наприклад, агресор, генетика, аграрний, прогрес) або наскільки природними для української мови чисельні чужомовні слова із звуком [ґ] у словотворчих суфіксах та префіксах геол., -бог, -бог, -грам, аграф (наприклад, геолог, демагог, міліграм, картограф), морфемах берг та берґ (наприклад, Петербург, бургомістр, Бергманн). Бо в пресі можна було зустріти думки, що літера ґ в майбутньому може стати одним із засобів русифікації. Деякі мовознавці протиставляють їй звук і літеру г, як дистинктну ознаку української мови, заперечуючи в такий спосіб існування фонологічної опозиції [ґ]-[г]. «Дехто вже береться писати ґ там, де воно взагалі недоречне, напр., Гайдн (Heidn), гармонія чи гарувати, де звука ґ не було ніколи».[10]

Вже згаданий мною член-кореспондент Академії наук Василь Німчук вважає, що літеру ґ слід писати в таких випадках:[11]

1) в усіх українських словах засвоєних чи автохтонних, апелятивах (загальних назвах) і онімах (власних іменах) та всіх іноземних запозиченнях, незалежно від хронології;

в усіх таких самих українських словах, у порівняно недавніх і нових запозичених апелятивах та в усіх іншомовних власних назвах; тільки в діалектологічних записах, етимологічних розвідках, при транслітерації текстів як пам’яток української мови та культури.

Цей же автор рекомендує передавати буквою ґ західноєвропейське g при транскрипції іномовних слів та виразів в українському контексті: Ѓутен морґен – Доброго ранку!

Якщо в питанні про відтворення власних назв та термінів існують доволі суттєві розбіжності, то в питанні відтворення загальновживаних слів (інтернаціоналізмів) проглядається тенденція до збереження чинного правопису.

В оглядовій статті Марії Габлевич “Попередні рекомендації до правопису слів чужомовного походження“[12] пропонується відтворювати західноєвропейські g та h таким чином:

г на початку слова: Герцоґ – Herzog, Гайне – Heine

1. г в узвичаєних формах: Гамлет – Hamlet, Гарлем – Harlem

2. х в узвичаєних формах: хол – hall, хобі – hobby

Примітка. Є науковці, які категорично виступають проти “хекання” за російським зразком (О.Захарків)

1. г майже завжди: гобой - hautbois, готель - hotel, Гавана - Havana

2. не відтворюється в деяких словах: ідальго- hidalgo, омонім-homonyme, Дюамель -Duhamel, Еркюль –Hercule

Ґ початкове і кореневе: ґемма, ґенетив, ґерундив, ґрадус, ґрадація, ґрація, ґладіатор, ґрануляція, ґравітація, ґубернія, арґумент, аґітація, аґент, аґресор, міґрація, іґнорувати, іриґація, колеґія, проґрес, реґрес, леґат, лінґвіст, конґломерат, деґенерат, фіґура, інтеліґент, ґалактика, ґіґант, ґенезис, ґімназія, ґімнастика, ґен, ґенетика

ґ у всіх позиціях: Ґрубер – Gruber, Гайдельбер – Heidelberg

1. г в узвичаєних формах: авангард, елегія, Гібралтар, Бангкок

2. ґ в узвичаєних формах, факультативно: ґавот, ґетри, ґлясе, конґрес, Лаґранж, Гюґо

а) ж у французьких словах: дож – doge, екіпаж – equipage, манеж – manege, Жиронда –Gironde, Лянжерон – Langeron

б) дж в італійських словах: Джіджі – Gigi, Аґрідженто – Agrigento, Джорджо – Giorgio, Джузеппе – Giuseppe

в) х в іспанських словах: хіральда – giralda, Херонімо – Geronimo

4. ґ перед а, о, у та приголосними (крім поданих далі буквосполучень): Ґандольфо – Gandolfo, Ліґурія – Liguria, ґерилья – guerilla, ґіпюр – guipure, Лебеґ – Lebegue, Міґель – Miguel

1. ґв в узвичаєних запозиченнях: ґвардія – guardia, лінґвістика – lingua

2. ґв в усіх запозиченнях з романських мов: Ґвідо – Guido, Ґвіччардіні – Guiccardini, Ґверра – Guerra, ґвельфи – guelfi;

3. ґ в англійських запозиченнях : ґайдроп – guidе-rope

нг в усталених англійських запозиченнях: Washington Irwing – Вашингтон Ірвінг

ґ в італійських словах: Менеґіно – Meneghino, Марґеріта – Margherita, ґіббеліни – ghibellini

Накінець, хотілось би побачити п’яте, уже закінчене видання українського правопису, який би врахував усі доповнення і побажання фахівців і знавців української мови, в якому мовознавці знайшли компроміс у спірних питаннях. Хотілось би, щоби цей правопис містив щонайменше винятків, двозначних трактувань та кальок з російської мови, де б чітко і ясно було вказано всі правописні вимоги, коли писати букву ґ, якою я цікавився в цій статті. Потрібно якнайшвидше видати повний перелік загальних назв з літерою ґ, щоби в народі не виникало гусячої говірки – “ґеґання”. А найголовніше – щоби цей правопис служив довго. Бо чи додають авторитету державі такі невизначеності як n-кількість правописних норм, українські закони, які постійно змінюються, українська символіка поряд з радянською, український ґімн без слів, пам’ятник Незалежності, над яким височить готель “Москва”?

Серед словникових зібрань, що виходили в світ у різні часи, є ряд таких, що ніколи не старіють, що їм судилося довге життя. Вони дбайливо бережуться і вивчаються всіма поколіннями, міцно ввійшовши до скарбниці світової культури. Найвищою вершиною словникарства і живої української мови XIX – початку XX століття є словник Бориса Грінченка. Задум видання цієї фундаментальної праці був пов’язаний з піднесенням національного відродження в першому десятилітті XX cтоліття. Матеріали цього словника охоплюють етнографічні записи і літературні твори періоду з 1798-1870 рік, зрідка виходячи за ці рамці. Цей словник містить більш ніж 68 000 слів, зібраних поколіннями української інтеліґенції по всій території сучасної України. Тут присутня лексика більшості українських діалектів, бо головним критерієм Грінченка як типового народника було розуміння вислову селянином. Словник має вагоме значення тим, що над його створенням працювали такі світочі української культури як Ганна Барвінок, М.Костомаров, М.Номис,Т.Шевченко, І.Манжура, А.Свидницький, М.Лисенко, Д.Яворницький та інш.

Добре усвідомлюючи значення такої праці, укладачі словника не ставлять під сумнів потребу передачі задньоязикового, проривного звука [ґ] на письмі. Він позначається курсивним різновидом грецької букви “гамма”. Таких слів з цією ґ не так вже й мало. Більшість з них є діалектизмами і навряд чи ще де можна їх зустріти, ніж у цьому словнику, або словниках говірок.

2. Енциклопедія українознавства. Словникова частина / За ред. проф., д-ра Володимира Кубійовича. – Тт. I-X. – Париж, Нью-Йорк, 1955-1989.

4. Іванишин В., Радевич-Винницький. Мова і нація. – Дрогобич: Бібліотека “Відродження”,1994.

5. Огієнко Іван. Історія української літературної мови. – Торонто: “Гомін України”, 1950.

6. Паночко М. Словник-довідник слів з літерою ґ. – Дрогобич: Бібліотека “Відродження”,1994.

7. Про український правопис і проблеми мови: Збірник доповідей мовної секції 16-тої конференції з української проблематики. – Нью-Йорк -Львів: Бібліотека “Відродження”,1998.

8. Словарь української мови / Зібрала редакція журнала “Киевская старина”. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. – Тт. I-IV. – Київ, 1907-1909.

9. Український правопис. – 4-те видання. – Київ, 1993.

10. Український правопис і наукова термінологія. Матеріали засідань мовознавчої комісії та комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові, 1994-1995. – Львів: Бібліотека “Відродження”,1996.

Словник-реєстр слів з буквою ґ на основі словника Бориса Грінченка

Список слів зі словника Грінченка побудований за такою схемою:

2. Іменники подаються в називному відмінку однини, вказується рід, закінчення родового відмінка однини.

3. Прикметники зазначаються у формі називного відмінка однини чоловічого роду, а також вказується закінчення жіночого та чоловічого родів.

4. Дієслова подаються в неозначеній формі, після чого вказується закінчення першої та другої особи однини теперішнього часу.

5. Біля кожного слова вказано його семантичне значенн.(курсивом).

6. Іншим шрифтом подаються слова що входять до стійких словосполучень (підкресленим жирним курсивом).

7. Там, де в Грінченка є цитата, я її зберігаю.

8. Часто в дужках (....) подається автор, що вживає це слово, або місцевість, дее воно вживається.

Аґа: чол. рід; аґи.Старшина, начальник у військах тюркських народів

“Хлоп’ята!” – обізвався аґа, отаман сивий. (П. Куліш)

Аґент: чол.рід; -та. 1) людина, яка служить у аґенстві

“Аґенти нас подурили” (Етнографічний збірник, вид. Етнограф. комісією НТШ під ред. Івана Франка)

Аґрес, агрис: чол.рід;-са; також агрест , -та; аґрус -су. Ягідний кущ. Rhamnus grossularia „Аґрест уже достиг“ (Словник К.Шейковського)

Аґрусівка: жін.рід; -ки. Наливка з аґрусу. Зм. аґрусівочка. "Аґрусівочко, нема над тебе наливки”.

Аґу! Аґусі! : вигук. Ласкаве звертання до грудних дітей. “Аґу, Івасю, аґу, не плач”.

Баґа: жін.рід; -ґи. Сажа із чубука. (Іван Верхратський)

Баґари: мн. -рів Широкий шкіряний пояс. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Беґа: жін.рід; -ґи. Вид кирки для тесання каменю. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського) (Іван Верхратський)

Беґар: чол.рід; -ра. Палиця. Зм. беґарик (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Беґарник: чол. рід; -ка. також беґарош. Бродяга (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Беґас: чол. рід; -са. Негідник, мерзотник. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Беґеря : жін.рід; -рі.1) Велика палиця пастуха

2) лайливо: так кажуть про високих на зріст та дурних людей (Кременчуцький уїзд)

Беґечати: дієсл.,- чаю, -єш. Співати козлячим голосом. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського).

Беґоніти: дієсл.,- нію, -єш. Мекати, блеяти. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Безґрунтий : прикм., -а, -е. 1) Той, хто не має садиби; 2) Безземельний.

Безґрунтовний: прикм., -а, -е. Безпідставний, немотивований.

Биґасень: чол. рід; -сня. Дерень, олух. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Біґос: чол. рід; -у. Їжа: смажена капуста з ковбасою та салом. (Словник К.Шейковського)

Буґа: чол.рід; -ґи. Бугай (Іван Верхратський)

Ваґаш: чол.рід; -ша. Дорога, якою ходять вівці у полонинах на пасовище. (Володимир Шухевич).

Варґуля: жін.рід; -лі. Жартівливо при застільних промовляннях: губа. “Честь Богу хвала, а св’їті варґулі на офіру". (І.Франко).

Веґеря: жін.рід; -рі. Вид танцю. “Підтикавсь та й давай веґері скакати.” (Квітка-Основ’яненко).

Виґуляри: мн. -рів. Окуляри. “Добре, очі мої, я вам виґіляри куплю”. (І.Я.Рудченко)

Гаджуґа: жін.рід; -ґи. Молода смерека до трьох метрів.

Гевґати: дієсл., -ґаю, -єш. Осаджати назад (волів). (Іван Верхратський)

Герґев: чол.рід; -ва. Посуда, в якій варять куліш ( Іван Верхратський).

Ґ: прийм. = До."Їден ґ лісу, другий ґ бісу". (М. Номис).

Ґабелковий: прикм., -а, -е. Зроблений з телячої шкіри.

Ґабелок: чол.рід; -лка, також ґабель, -ля.Шкіра молодого теляти.

Ґава: жін.рід; -и 1) Ворона. “Як ґава до Юр’я в житі сховається , – буде жито”. (М.Драгоманов).

2) Зівака, ротозій Ґави ловити – зівати. “Він ґав ловив та витрішки продавав". (І.Котляревський).

Ґавеня: середн. рід, -няти. Вороненя. “Ґава й говоре: що хоч в мене візьми, тіко не руш моїх ґавенят". (М.Драгоманов).

Ґавзун: чол.рід; -на. Великий горщик (Іван Верхратський)

Ґавити: дієсл. -влю, -виш. Ротозявити, зівати (Залюбовський).

Ґавра: жін.рід; -ри. 1)Зимова барлога для ведмедів. “Виглянув як медвідь з ґаври” (І.Франко).

2) паща (Словник Е.Желеховського, С.Недільського) Розпустити ґавру = Ґаврати Сильно кричати, репетувати. “Ото розпустив ґавру” (Іван Верхратський)

Ґаврати: дієсл. -раю, -єш. Сильно кричати, репетувати (Іван Верхратський)

Ґав’ячий: прикм, -а, -е. Воронячий (Новомосковський уїзд).

Ґаґати: дієсл. -ґаю, -єш Кричати як гуси (Іван Верхратський)

Ґаґотати: дієсл. ґаґочу, -чеш. Кричати як гуси (Іван Верхратський)

Ґаджала: жін.рід; -и. 1) Стегно (Іван Верхратський)

2) Зберу та по ґаджалах Вдарю тебе по ногах (Іван Верхратський)

Ґаджалаґати: дієсл. -ґаю, -єш. Говорити незрозуміло або на незрозумілій мові. "Волохи ґаджалаґають” (Іван Верхратський)

Ґаджале: середн. рід -ла. Дзиґа (Іван Верхратський)

Ґадзуля: жін.рід; -лі. Гнійний жук (Іван Верхратський)

Ґазда: чол. рід -ди. Господар (Е.Желеховський, М.Номис) Зм. ґаздик, ґаздонька, ґаздочка (Я.Головацький) “Газдику, де ти йдеш.” (В.Гнатюк).

Ґаздинечка: жін.рід; -ки. Зм. від ґаздиня Господиня.

Ґаздинити: дієсл., -ню, -ниш. Господарювати (Іван Верхратський)

Ґаздинька: жін.рід;-ки. Зм. від ґаздиня Ґосподиня.

Ґаздиня: жін.рід; -ні. Господарка (Я.Головацький) Зм. ґаздинька, ґаздинечка, ґаздинонька. (М.Драгоманов).

Ґаздівка: жін.рід; -ки.= Ґаздівство. Господарство (Іван Верхратський)

Ґаздівство: середн. рід -ва. Господарство (Іван Верхратський)

Ґаздовитий: прикм., -а, -е.= Ґаздівний Господарський

Ґаздонька: і ґаздечка: жін.рід; -ки. Зм. від ґазда. Господар

Ґаздування: середн. рід; -ня. Господарювання.

Ґаздувати: дієсл., -дую, -дуєш. Господарювати. “Як я буду ґаздувати такий молоденький.” (Я.Головацький)

Ґаздусьо: чол. рід; -ся. Ласкаво від ґазда. Господар. "З’їднамсі вам, ґаздуню, бо я сі служби глядам". (В.Гнатюк).

Ґайда: жін.рід; -ди 1) Вид свистка пастуха (Іван Верхратський)

Ґайдарь: чол. рід; -ря. Музикант, що грає на волинці (Іван Верхратський)

Ґайдиця: жін.рід; -ці та ґайдичка жін.рід; -ки. Зм. від ґайда

Ґайдувати: дієсл. -дую, -дуєш. Грати на волинці (Іван Верхратський)

Ґала!: Гайда! “Сів на коня та й ґала на той плац”. (Д.Яворницький)

Ґалаґан: чол. рід; -на. 1) Іскра, головня. “Ще не згасло ґалаґаном козацькеє сонце". (П.Куліш)

2) Великий мідний горщик (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

3) Старовинна мідна монета вартістю 4 крейцера та й взагалі мідні гроші. “У Марка тілько грошей, що ним ліку не знати: два слупа золота, два слупа деяментів, а три срібла, а ціла гора ґалаґанів". (М.Драгоманов)

5) Поплавок в риболовних сітях (А.Браунер, В.Василенко)

Ґаламаґати: дієсл., -ґаю, -єш. 1) = Ґаджалаґати Незрозуміло говорити (Іван Верхратський)

2) говорити нісенітниці “Не буду казать, нічого ґаламаґать язиком, не чув, хоч і був там”. (Залюбовський)

Ґаланки: мн. -ків. Підштанники (Борзенський уїзд)

Ґалда: жін.рід; -ди. Хабар (Полтавска ґубернія)

Ґалера: жін.рід; -ри.1) = Галера Військовий турецький корабель

2) Дощаний, майже квадратний, човен для перевозки хліба. (Черкаський уїзд)

Ґалиця: жін.рід; -ці. Чорна гадюка (Іван Верхратський)

Ґалунок: чол. рід; -нку. 1) = Ґальон . Галун, позумент (Іван Верхратський)

2) = Ґальонка Головний убор для дівчат (Іван Верхратський)

Ґальонка: жін.рід; -ки. Головний убор для дівчат з полоси позумента.”Убереться до церкви, надіне на голову ґальонку, заквітчається”.

Ґаляра: жін.рід; -ри. див. Ґалера (Іван Верхратський)

Ґамнути: дієсл., -ну, -неш. З’їсти. “Жінка сало ґамнула та на кота звернула”. (М.Номис)

Ґандж: жін.рід; -джі. = Ґанджа Недолік (Черкаський уїзд)

Ґанджа: жін.рід; -джі. Недолік, вада. “Кінь з ґанджею” (Уманський уїзд)

Ґанджовитий: прикм., -а, -е. З вадами, недоліками (Черкаський уїзд)

Ґанджули : Піти на ґанджули Піти на заробітки (Лохвицький уїзд)

Ґандзолля: середн. рід , зб.назва, -ля. Ганчір’я, старі речі. “Іде, а ґандзолля висить” (Ново-Волинський уїзд).

Ґанзур: чол. рід; -ра. Маленькі шматки, клапті. “Солому б’є на ґандзур. На ґандзур шинелю порвали”. (Д.Яворницький) (Звенигородський уїзд)

Ґанок: чол. рід; -нку. Під’зд, балкон, рундук.”Ой у Лубнях крутоярих, у високім замку, сидить пишний князь Ярема на тисовім ґанку” (П.Куліш) Зм. ґаночок, ґаночки. "Коло хати, перед ґаночками, сидить юрба людей". (П.Куліш)

Ґаня: жін.рід; -ні. =Каня 1) Птах, вид коршуна. (Іван Верхратський)

2) Заглиблення, видовбане долотом, внизу сволока, в яке входить чіп стовба.

Ґара: жін.рід; -ри. 1) Паз, глибокий, але не наскрізний жолоб для вставленя дощок, затесаних брусів (Лохвицький уїзд)

2) Віз для возіння піску, землі (Київський уїзд)

Ґарґала: жін.рід; -ли. 1) = Ґарґало. Горло (Іван Верхратський)

Ґарґало: середн. рід; -ла. Горло (Іван Верхратський)

Ґарґара: жін.рід; -ри. Сердита, сварлива жінка. “Стара ґарґара” (М.Номис)

Ґарґачки: мн. -чок. Аґ рус (Іван Верхратський)

Ґардувати: дієсл., -дую,-дуєш. 1) Гатити, робити дамбу (Черкаський уїзд)

2) “Як весло ґардує, то треба його плазом поставити й перестане” (Канівський уїзд)

Ґарита: жін. рід; -ти. Карета “Посадим її в ґариту” (В.Антонович, М.Драгоманов)

Ґарлика: жін. рід; -ки. Жмут соломи, приготовлений для покриття стріхи

Ґарнаґа: жін. рід; -ґи. 1) Всяка крива лінія. 2) Каракулі, погано написане (Ніжинський уїзд)

Ґарований: прикм., -а, -е. Той, що має пази, жолоби. "Се стовпи вже ґаровані, – меше в гайки, швидше складемо діловання". (Залюбовський)

Ґарувати: дієсл., -рую, -руєш. 1) Пазувати, робити пази, жолоби (Подільська ґубернія)

Ґахуватися: дієсл., -хуюся, -єшся. Причепурюватися, наряджатися. "Ходила б біло, та кажуть ґахується; ходила б чорно, та кажуть лінується". (М.Номис)

Ґацик: чол. рід; -ка. =Кажан (Іван Верхратський)

Ґвалт: чол. рід; -ту 1) Крик, шум (П.Чубинський) “А ґвалту, а крику!” (Т.Шевченко)

2) Насилля “Прийшов і взяв ґвалтом” (А.С.Афанасєв)

3 ) викрик: Ґгвалт! Караул! Кричати на допомогу. “Гукнули як на ґвалт”. (Гулак-Артемовський) На ґвалт бити, дзвонити Бити тривогу.

Ґвалтівний, ґвалтовний: прикм., -а, -е.1) Шумний, крикливий

2) Насильницький "Тиї каверзники змовлялись у очевидьки на ґвалтовний учинок”. (П.Куліш)

Ґвалтівно, ґвалтовне, ґвалтовно: присл. 1) Шумливо, крикливо “Чорти об чімось радились і ґвалтовно гомоніли" (А.П.Стороженко)

2) Насильно. "Ґвалтовно відібрати”. (Д.Мордовець)

Ґвалтувати: дієсл., -тую, -єш. 1) Шуміти, кричати “Той чоловік став ґвалтувати”. (М. Драгоманов)

Ґвинт: чол. рід; -та. Гвинт. “А ми це вікно ґвинтом придавим”. (Канівський уїзд)

Зм. ґвинтик “А десь тут ґвинтик лежав”. (Харківський уїзд)

Ґе-ґе-ґе: вигук. Наслідування крику гусей. “А гусочка ґе-ґе-ґе”. (І.Рудченко)

Ґевґати: дієсл., -ґаю, -єш. Кричати ( про гусей) (Іван Верхратський)

Ґеґавка: жін. рід; -ки, -ці. Крик гусей (Іван Верхратський)

Ґеґадзи: мн. -дз. та ґегацки: мн. -цьок Аґрус (Іван Верхратський) Зм. ґерґацьки

Ґеґання: середн. рід; -ня. Крик гусей (В.Гнатюк)

Ґеґати: дієсл., -ґаю, -єш. Кричати ( про гусей) (Іван Верхратський)

Ґеґекати: дієсл., -каю, -єш. Кричати (про гусей) “Гуси ґеґекають, качки кахкають” (Г.Квітка-Основ’яненко)

Ґедз: чол. рід; -дза та ґедзь: чол. рід; -дзя. Комаха. Oestrus bovis. Ґедзь його вкусив, – на його напав. Він вередує. "А що це тобі? Ґедзь укусив, чи що?” (Канівський уїзд). Зм. ґедзик Вкинути ґедзика. Щось сказати, щоби когось подразнити.”Оце вона прийшла та вкинула ґедзика, – паня й росходилась. (Д.Яворницький) (Миргородський уїзд)

Ґедзатися: дієсл., -дзаюся, -єшся. 1) Про худобу: бігати, брикати від болю чи від укусів комах

2) про людей: кидатися зі сторони в сторону. "Бідолашний не знаходив собі місця: ґедзався, буцім підпалювали його вогнем". (А.П. Стороженко)

Ґедзел: чол. рід; -дзла та ґедзель: чол. рід; -дзля. Ґедзь (С.Руданський, М.Номис)

Ґедзень: чол. рід; -дзня. Літня пора року, коли худоба тікає від укусів овода (червень )

Ґедзилля: середн. рід; -ля. Дерев’яні опілки (Чорноморська ґубернія)

Ґедзкатися: дієсл., -дзкаюся, -єшся. Див. Ґедзатися

Ґедзле: середн. рід; -ла. 1) Місце, де вукусив овод. "Уразив козла у гедзло”. (М.Номис)

Ґедзунок: чол. рід; -нка. Уміння, навики. "У сього малого хлопця немає ґедзунку бігти". (Лубенський уїзд)

Ґедкати: дієсл., -каю, -єш. Лоскотати (Іван Верхратський)

Ґедло: середн. рід; -ла. Наказ. "Розіслав Іван Жижка ґедло по всім селі”.

Ґезунд: чол. рід; -ду. Здоров’я. ”Трудно працювати, як ґезунду чортма”. (Бердичівський уїзд)

Ґелґати: дієсл., -ґаю, -єш. Кричати (про гусей)

Ґелевач: чол. рід; -ча. Животань, людина з великим животом

Ґелета: жін. рід; -ти. Дерев’на посудина, бочівка. Зм. ґелетка. "Купують ґелетку сиру". (МУЕ)

Ґелетя: середн. рід; -тяти. Дерев’яна посудина для молока. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Ґелка: жін. рід; -ки. Ґуля, опухоль. “Гріх згадувати на Різдво біб, бо будуть викидати ґелки на шиї”. (ЗЮЗО)

Ґелкотати: дієсл., -ґаю, -єш. Кричати (про гусей). “Гуси з радощів сичали і ґелкотали” (Л.Боривиковський)

Ґельгів: чол. рід; -ґіва. Знаряддя дереворубів, вид сокири, у якої замість леза загостреня у вигляді пташиного дзьоба, що загнутий до середини. Від удару дзьобом ця сокира застрягає в кінці стовбура дерева, яке потім дроворуб несе, тримаючи за топорище. (В.Шухевич)

Ґелюх: чол. рід; -ха.1) Внутрощі, потрохи. 2) Живіт. 3) Животань, людина з великим животом.

Ґемзати: дієсл., -заю, -єш. Лоскотати. (Іван Верхратський)

Ґензура: жін. рід; -ри. Рослина Gentiana (Іван Верхратський) (Словник Е.Желеховського, С.Недільського).

Ґер: чол. рід; -ру. Рослина Aegopodium (Іван Верхратський)

Ґерґавка: жін. рід; -ки. Горло (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Ґерґелиця: жін. рід; -ці. Рослина Calandra granaria (Іван Верхратський)

Ґерґелі: мн. –лів. Гуси великої породи (Александрівський уїзд)

Ґерґера: жін. рід; -ри. Сварлива жінка=Ґарґара (М.Номис).

Ґерґетати: дієсл.,-ґечу, -чеш. 1) Кричати (про гусей) = Ґелґотати. "Гуси усе ґерґечуть". (“Основи”) 2) =Джерґотати Щебетати

Ґерґетня: жін. рід; -ні 1) = Ґеґання Кричати ( про гусей) 2) = Джерґіт

б) Говорити на незрозумілій мові. “Жидівська ґерґетнія” (Д.Яворницький) (Херсонський уїзд)

Ґерґецки: мн. -цок. = Ґарґачки. Аґ рус (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґерґечник: чол. рід; -ка. Кущ аґрусу Ribes grossularia (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґерґотання: середн. рід; -ня; та ґерґотіння середн. рід; -ня. 1) Крик гусей, індиків

Ґерґотати: дієсл., -ґочу, -чеш, та ґерґотіти дієсл., -ґочу, -чеш. 1) Кричати (про гусей). “Рябко спитать хотів, але Рябків язик був в роті спутаний, неначе путом з лик і ґерґотів щось як на сідалі индик”. (Гулак-Артемовський)

Ґердан: чол. рід; -ну. Шерстяна пов’язка у вигляді широкої ленти, яку носять жінки в Галичині.

Ґереґа: жін. рід; -ґи. Дзиґа (Іван Верхратський)

Ґерлак: чол. рід; -ка. Вівця,що зачахнула від хвороби (Ананєвський уїзд)

Ґерлянка: жін. рід; -нки. Риболовна снасть, конусоподібної форми, сплетена із пруття.

Ґерувати: та ґирувати дієсл., -рую, -єш 1) Керувати возом (І.Манжура)

2) Пхати воза задом вперед, тримаючись зо оглоблі.

3) Прямувати, їхати. “Ґируємо аж у саму столицю”. (Т.Шевченко)

4) Зривати, скидати. “Хуртовина назад бідаху пре, за поли смикає, відлогу з пліч ґирує”. (Є.Гребінка)

5) Питати (про ціну). ”Що це він ґерує”. "Дорого ґерує за вола”. (І.Манжура)

Ґецатися: дієсл., -цаюся, -єшся. = див. Ґедзатися. "Ой із гори та в яр ґецився товар”. (Кам’янецький уїзд)

Ґзимс: чол. рід; -су. Карніз (Подільська, Волинська ґубернії)

Ґзитися: дієсл., ґжуся, -зишся. 1) Кидатися зі сторони в сторону від укусів овода. “Корова ґзится” (Іван Верхратський)

Ґзівка: жін. рід; -ки. Hippobosca equina (Іван Верхратський)

Ґзунс: чол. рід; -су. Глузд. “Вона хоче роботу робить, та хазяйки з неї не буде, бо гзунсу нема.” (Уманський уїзд)

Ґивт: чол. рід; -ту. Ковток (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґивтати: дієсл., -таю, -єш. Ковтати (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґивтнути: дієсл., -ну, -еш Ковтнути (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґиґнути: дієсл., -ну, -неш. 1) Кинути на землю, жбурнути. 2) Здохнути. “Кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив (вовкові) три аршини, так вовк там трохи і не ґиґнув" (І.Рудченко)

Ґила: жін. рід; -ли. 1) Подовгаста купа. 2) Насип, узгір’я. 3) Горб. “Я на тебе вже нагнав десять ґил.” Київська ґубернія (І.Левицький)

Ґилун: чол. рід; -на. Самець з одним ядром (Миргородський уїзд) (Д.Яворницький).

Ґилькотіти: дієсл., -чу, -чеш. Кричати (про гусей). "Ґильґотять гуси". (Харківська ґубернія)

Ґирд: чол. рід; -ду. Частина овечого стада (Черкаська ґубернія.)

Ґирланка: жін. рід; -ки. Горлянка (Іван Верхратський)

Ґирлиґа: жін. рід; -ґи. Довга з гаком палиця пастуха овець. "Вистоїть чабан сердега цілу ніч, обпершись на ґирлиґу”. (“Основи”)

Ґіб: жін. рід; -ба. Птах: сорокопут. Lanious. (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґівґач: чол. рід; -ча та ґівґор чол. рід; -ра. Птах Jynx torquilla. (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґiпc: чол. рід; -су. Ґіпс. "Шкіру натиравсі ґіпсом дрібненько меленим.” (МУЕ)

Ґірґи: мн. Плечі (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґірґожник: чол. рід; -ка. Рознощик товарів (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґіцкатися: дієсл., -каюся, -шся. Оскотатися (Іван Верхратський)

2) Весняна гра: мета якої збити палицею іншу палицю, що запхана в землю. (П.Чубинський)

Ґлеґати: дієсл. -ґаю, -єш. Процес, при якому молоко перетворюються на сир.

Ґледжати: дієсл., -джу, -джиш.= Ґлеґати Процес, при якому молоко перетворюються на сир.

2 )= Глей Волога глина. "Набірають коло річки або з болота ґлею, привезуть до клуні, розмочуть водою і потім утоптують (на току)". (Чернігівська ґубернія) (МУЕ)

Ґлейт: чол. рід; -ту. 1) Полива, емаль (Іван Верхратський) (Лемківщина)

2) Емальована посуда. (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґловень: чол. рід; -вня. Дошка, що прикриває забор або частокіл зверху

Ґлузи: мн. глузувати дієсл., -зую, -єш. Глузи, глузувати, насміхатись

Ґльоґати: дієсл.,- ґаю, -єш. Глотати, не прожувавши їжу

Ґля: прийм. Для."Ірви, кумо, ягідки, которі солодкі, а которі гіркі – для моєї жінки". (П.Чубинський)

Ґляґ: чол. рід; -ґа, та ґляґа жін. рід; -ґи. Частина шлунку жувальної тварини, що використовується для процесу перетворення молока в сир.(Херсонська ґубернія) Молоко, що перетворилось на сир зі шлунка маленького теляти, потім кидають у щойно видоєне молоко, щоби воно швидше перекисало на сир. Вживається також тільки в мн. ґляґи. Зм. Ґляґушки (М.Маркевич)

Ґляґанець: чол. рід; -нця, та ґляґанка жін. рід; -ки. Молоко, що скисло на сир, солодкий сир (А.С. Афанасєв)

Ґляґаний: прикм., -а, -е. – сир . Солодкий сир

Ґляґати: дієсл., -ґаю, -єш. Перетворювати молоко на сир (І. Головацьций)

Ґнип: чол. рід; -па. Короткий ніж шевця. Зм. Ґнипець (Павловський)

Ґніт: чол. рід; ґнота. “Святі та божі: свічки поїли на ґнота засіли”(Уманський уїзд) Ні ґнота нема Нема нічого ( Лохвицький уїзд) Зм. Ґнотик Зб. Ґнотище. “Здоровий ґнотище киросини багато вигоряє”. (Васильківський уїзд)

Ґовда: жін. рід; -ди. Голова, башка (Подільська ґубернія)

Ґоґа: жін. рід; -ґи. Див. ґалиця (Іван Верхратський)

Ґоґози: мн. Плоди рослини ґоґозник (Львівщина)

Ґоґозник: чол. рід; -ка. Рослина: Vacciniumc vitisidaea (Львівщина)

Ґой: чол. рід; ґоя . Євреї називають так хрестиян. На правобережжі в значенні дурачок.

Ґолдувати: дієсл., -дую, -єш 1) Давати данину. 2) Бути від когось залежним.

3) Володіти нерухомою власністю. "Він ґалдує сим гаєм” (Борзенський уїзд)

Ґолка: жін. рід; -ки. Пшениця з колоссям без остюків (Каменецький уїзд)

Ґондзоль: чол. рід; -ля, та ґондзоля жін. рід; -лі. Брязкальце, балабончик. “Ото гіццає оце намисто, ще зуби повибиває тим ґондзолем". (Уманський уїзд) Зм. ґондзолька, зб. ґондзоляка

Ґондзоляк: чол. рід; -ка. Прищ, вугор. “Ой дівчино, дівчинонько, яка ти файненька: на личеньку ґондзоляки як ріпа дрібненька. (Іван Верхратський)

Ґондзоляка: чол. рід; -ки. Зб. від ґондзоль. “Ще собі зуби повибиває ґондзолякою отим.” (Подольська ґубернія)

Ґондзолячка: жін. рід; -ки. Зм. від ґондзоля

Ґонет: чол. рід; -ту. = Ґонт (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґонт: чол. рід; -ту, та ґонта жін. рід; -ти. Гонт (засіб для покриття даху). “Він у нашому селі церкву новим ґонтом обшив.” (М.Вовчок).

Ґонталь: чол. рід; -ля. Залізний цвях, яким прибивають ґонту (Хотинський уїзд)

Ґонтар: чол. рід; -ря. Майстер, що покриває ґонтою дах

Ґонтина: жін. рід; -ни. Одна одиниця з покрівельної ґонти (Словник Е.Желеховського, С.Недільського).

Ґонтовий: прикм.,-а, -е. Той, що зроблений з ґонту. “Ґонтовий дах округи церкви”. (П.Куліш)

Ґонтя: середн. рід, -тя . Див. Ґонт “Голова скіпками вшита, борода ґонтям побита”. (“Основи”)

Ґонтаниця: жін. рід; -ці, або ґонтярка жін. рід; -ки. Ялина, що підходить для витісування ґонту (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґорґоля: жін. рід; -лі. Сук, галуза (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґорґолястий: прикм., -а, -е. Сучкуватий, корячкуватий (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґорсет: чол. рід; -та. Корсет (Канівський уїзд)

Ґоспода: жін. рід; -ди. 1) Житло. 2) Хазяйство (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Ґосподарити: дієсл., -рю, -риш. Господарити, хазяйнувати (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Ґосподарів: прикм., -рева, -ве. Хазяйський, той, що належить господарю. "Ґосподарева мама дістала кожух”. (В. Гнатюк)

Ґосподарка: жін. рід; -ди., ґосподарний прикм., -а, -е. ґосподарство середн. рід,

• тя = Ґосподарка, господарний, господарний

Ґосподарський: прикм., -а, -е = Господарський ”Жид з гиндлю жиє. Він до господарської роботи не здалий”. (ЕЗ)

Ґосподар: чол. рід; -ря, ґосподарювати дієсл., -рюю, -єш. = Господар, господарювати (Словник Е.Желеховського, С.Недільського).

Ґосподинин: прикм., -на, -не. Той, що належить господині. "Ґосподинена мама лізе на піч.” (В.Гнатюк).

Ґосподиня: жін. рід; -ні.= Господиня. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Ґотка: жін. рід; -ки. Самка глухаря, глухого тетері (Іван Верхратський, В.Шухевич)

Ґотур: чол. рід; -ра.Глухар.Tetrao urogallus (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Ґохнути: дієсл. -ну, -неш. Гавкнути. “Звісно, краще, як собака є: ґохне то’ почуєш". (Залюбовський)

Ґрайцар: чол. рід; -ра. Крейцер (монета) "Виняв та й дав ґрайцар”. (В.Гнатюк)

Ґрамузляти: дієсл., -ляю, -єш. Писати каракулями

Ґранат: чол. рід; -ту. = Гранат – коштовний камень

Ґранатовий: прикм. ,-а, -е. 1) Гранатовий. 2) Кольором схожий на гранат, темносиній, темнофіолетовий. "Окунь перекинувся ґранатовим перснем у золотій оправі” (І.Рудченко)

Ґраса: жін. рід; -си. Сапа (Острожський уїзд)

Ґрасувати: дієсл., -сую, -єш.1) Розчищати доріжки

2) Витоптувати. ”Ой березонько, чого ти не зелена?”– Ой як маю зеленою бути, коли підо мною татари стояли, копитами землю ґрасували”. (В.Антонович, М. Драгоманов) 3) Сапати.

Ґрата: жін. рід; -ти. 1) Прут залізної решітки. Мн. ґрати – залізна решітка. 2) Клітка (на тканині). Зм. ґратка, ґратки

Ґратчатий: прикм., -а, -е. 1) Заґратований, той, що з ґратами. 2) Клітчатий

Ґратя: середн. рід, -тя. Старі речі, хлам (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґреґорний: прикм., -а, -е. Моторний, швидкий, рухливий (Іван Верхратський)

Ґрейцар: чол. рід; -ра. Крейцер (монета). "Старче божий, чим я тебе обдарю, коли я не маю, хіба два ґрейцара простих”. (М. Драгоманов)

Ґреци: прислівник. = Ґрече Добре, так як слід. “Так собі ґреци розмовляли.”(В.Гнатюк)

Ґрече: прислівник. Добре, так як слід. “Він став біля печі та й почав підпивати пивце ґрече”.

Ґречний: прикм., -а, -е. Чемний, ввічливий. “Бувай же здоров, ґречний молодче, Іване-хлопче.” (П.Чубинський)

Ґречнісь: жін. рід; -ности. Ввічливість, чемність

Ґринджоли: мн. -джол. 1) Маленькі сани (А.Потебня, Е.Желеховський)

Ґринджолята: мн. -лят. Маленькі сани. “Впрягла в гринджолята павичку” (І.Котляревський)

Ґрис: чол. рід; -су. 1) Висівки, обмішка. “Пересівається житну муку через сито і осталий ґрис висипається до баривчини”. (В.Гнатюк)

2) Грубо помелений овес з ячменем, посипаний сіллю, для годування худоби. “Нехай нас Бог милує, щоби ми своїм дітям давали ґрис – ми здужаєм і хлібом вигодувати (Канівський уїзд).

Ґрівджати: дієсл., -джаю, -єш. Шипіти (про гусей). “Гуси ґрівджат, як хочут вкусити”. (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґрона: жін. рід; -ни, або ґроно середн. рід, -на. Гроно, кетяг (Херсонська ґубернія)

Ґрос: чол. рід; -су. Стадо вагітних овець (“Основи”) Ґроси – вагітні вівці (Манжура)

Ґрузло: середн. рід -ла. Купа, кучугура. “Ґрузли снігу” (Іван Верхратський)

Ґрулина: жін. рід; -ни. = Ґрулянка Стебла та листя картоплі

Ґрулисько: середн. рід, -ка. Місце, де росте або росла картопля (Іван Верхратський)

Ґрульовина: жін. рід; -ни = Ґрулянка Стебла та листя картоплі (Іван Верхратський)

Ґруля: жін. рід; -лі. Картопля (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґруляник: чол. рід; -ка. Вид палиняниці з картоплі (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґрулянка: жін. рід; -ки. Стебла та листя картоплі (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґрундаль: чол. рід; -ля. Груба, невічлива людина (Іван Верхратський)

Ґрундзьований: прикм., -а, -е. = Ґрундзюватий 1) Вузлуватий, ґудзуватий.

2) Переносно: замислуватий. “Не яке воно і ґрундзьоване, щоб шановний читець не розборсав його сам, прочитавши картку-дві в книжці.” (М.Номис)

Ґрундзювати: дієсл., -дзюю, -єш. Міцно зв’язувати упаковувати

Ґрундзюватий: прикм., -а, -е. 1)Вузлуватий, ґудзуватий

Ґрунт: чол. рід; -ту. 1) Наділ землі, участок землі, садиба. "Ходім, де твій батьківський ґрунт” (І.Рудченко).

2) Рілля. “Там добрий ґрунт – усе як з води йде.”

Ґрунталя: жін. рід; -лі. Рід жгуту по верхньому краю частоколу, слетеного з рослин або дерези, або Cornus sanguenas (“Основи”)

Ґрунтівка: жін. рід; -ки. Садиба, господарство.“Вона хоча й сирота, а ґрунтівка і хата своя і поля день п’ять". (“Основи”)

Ґрунтовий: прикм., -а, -е. 1) Рілляний. 2) Землевласницький

Ґрунтовище: середн. рід, -ща. = Ґрунтівка “Жили вони (брати) на одному батьківському ґрунтовищу". (Б.Гринченко)

Ґрунтовний: прикм.,-а, -е. Повний, вичерпний, детальний

Ґрунтувати: дієсл., -тую, -єш. 1) Робити основу (Словник Е.Желеховського, С.Недільського).

Ґрунь: чол. рід; -ня. Хребет гори (В.Шухевич)

Ґрявчати: або ґрянчати дієсл., -чу, -чиш. Каркати, крякати. "По цілих ночаї ґрявчить тот пташок”. (Іван Верхратський)

Ґуґля: жін. рід; -лі. 1) Рід верхнього чоловічого одягу із білого полотна і гуцулів. Форма ґуґлі: мішок, розпорений з одного боку, надітий на плечі і зав’язаний шерстяним шнурком або мідним ланцюжком; зішитий кінець ґуґлі служить замість башлика (Я.Гловацький)

2) = Ґуля "Як ударив, так ґуґла й набігла йому”. (Новомосковський уїзд) Зм. ґуголька

Ґуґлюватий: прикм., -а, -е. Покритий ґулями

Ґуджулай: чол. рід; -лая, або ґуджулей чол. рід; -лея, або ґоджулайка жін. рід; -ки, ґуджулея жін. рід; -леї, ґоджулейка жін. рід; -ки. Гнійний жук (Іван Верхратський)

Ґудз: чол. рід; -дза, або ґудзь чол. рід -дзя. 1) Ґудзик “Ціновим ґудзем застебнувся”. (І.Котляревський)

2) Гуля, опухоль від потовчення. "Будував сю хату низького зросту соловік і двері міряв по собі, то аби сь мо ґудза не набили “ ( А. Свидницький)

3) Вузол на шнурці, нитці. “Сей батіг був і посмолений, а тепер вже давно обліз, аж рудий та товстий такий! І на кінці ґудз як голуб’яче яйце". ( А. Свидницький). Зм. ґудзик "Іде по вулиці чоловічок, сам мерзенний, мідяні ґудзики, на шапці бляшка з доброго семигривенного". (Д.Мордовець)

Ґудзола: жін. рід; -ли. = Ґруля Картопля (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґудзь-ґудзь! ґудзусь-на!: Вигук Гукання до свиней

Ґуз: чол. рід; -за. Вузол на шнурці, нитці (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґузва: жін. рід; -ви. Ґуля (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґузелець: чол. рід; -льця. = Ґалиця Pelias berus .(Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґузий: прикм., -а, -е. Куций, короткий (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґузуля: жін. рід; -лі. Кругла ґуля. Зм. ґузулька.“Маш на челі ґудзульку.” (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґулати: дієсл.,- лаю, -єш. Могти, бути в стані (Пирятинський уїзд)

Ґулий: прикм., -а, -е. Безрогий (про волів, корів) "Ґулий віл" (Манжура)

Ґуля: жін. рід; -лі. Наріст, шишак “Набігла ґуля за вухом” (М. Закревський)

Ґунадза: жін. рід; -дзи. 1) Велика ґуля (Манжура)

Ґурґула: жін. рід; -ли. = Ґорґоля Сук, галуза (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Ґуцьок: чол. рід; -цька.= 1) Ґудзик 2)Вузлик на шнурці, нитці. ”Сидів сивий дід і розмотував великий клубок і в’їзав ґуцки". (В.Гнатюк)

Ґуш: чол. рід; -ша. Ґуля, зоб (Е.Желеховського, В.Дорошенко)

Ґушуватий: прикм., -а, -е. Покритий ґулями (Е.Желеховський) Зобастий (В.Дорошенко)

Джерґа: жін. рід; -ґи. Вид подушки. “Ослін чи ліжко застелені постелею: сіном, ліжниками, а в головах є джиґа ( підкладка з ліжника або сіна)”. (В. Шухевич)

Джерґати: дієсл., -ґаю,-єш. Базікати, теревенити "Почали вже люди джерґати, що то він сам підпалив хату” (Волочиський уїзд)

Джерґіт: чол. рід; -ґоту. 1) Сильне щебетання птахів. 2) Швидка, криклива розмова на незрозумілій мові (наприклад, про євреїв).

Джерґотати: дієсл., -ґочу,-чеш. 1) Сильно щебетати. “Щебечуть і джерґотять пташки, шурхають ластівки в траві (М.Вовчок)

2) Говорити на незрозумілій для слухача мові.

Джерґотня: жін. рід; -ні. = Джерґіт “Жидівська джирґотня” (П.Ратай)

Джереґеля: жін. рід; -лі.= Коса на голові, зложена вінком. “Тут заплітали джереґелі, дробушетки на головах” (І. Котляревський)

Джиґ: вигук. Виражає звук від помаху батога або різки. ”Джиґ, Марушка, – з перцем юшка". (М.Номис)

Джиґавка: жін. рід; -ки. Рід мухи, що сильно жалить. “Джиґавка або спасівська муха”

Джиґиря: жін. рід; -рі. Горло з легенями і печінкою у вівці (“Основи”)

Джиґун: чол. рід; -на. 1) Повіса, ловелас. “Ой джиґуне, джиґуне, який ти ледащо” (Народна пісня) Зм. джиґунець (П. Чубинський)

2) Вид їжі із сирівцю. ”Зварила мені мати джиґуна, наївсь, та все пити хочеться" (“Основи”)

Джиґуха: жін. рід; -хи. 1) Все , що жалить або хлеситить (різка, батіг, комаха)

2) Кропива. Urtica dioica (Чернігівська ґубернія) Зм. джиґушка “Пужка- джиґушка, вставай, дівка Марушка". (М.Номис)

Джоґан: чол. рід; -на. Палиця із залізним наконечником, яка вживається для бігання на нартах (вид ковзанів) (А.Свідницький)

Джолґнути: дієсл., -ґну, -еш. Сильно вжалити. ”От одна (оса) як джолґне його". ( І. Манжура)

Джуґля: жін. рід; -лі. Зимова шапка (Іван Верхратський)

Дзиґ: вигук. Звуконаслідування свисту батога, дзиґи, тіканню годинника

Дзиґа: жін. рід; -ґи. 1) Іграшка. “Крутиться як дзиґа” (М. Номис)

Дзиґар: чол. рід; -ра. Годинник. Частіше у зм. формі: дзиґарок

Дзиґарі: мн. -рів. Настінний годинник, або годинник на вежі (Черкаська ґубернія) (І.Котляревський). Дзиґарі б’ють – серце стукає від страху (М.Номис)

Дзиґармайстер: чол. рід; -майстра, або дзигармістер чол. рід; -містра. Майстер по ремоту годинників (І.Котляревський)

Дзиґарний: прикм., -а, -е. Годинниковий. "Дзиґарна стрілка”

Дзиґарок: чол. рід; -рка. Зм. від дзиґар Годинник.Частіше в множині – дзиґарки “Знаєш ту високу з дзиґарками дзвіницю”. (П.Куліш)

Дзиґати: дієсл., -ґаю, -єш. Дзиґатися, -ґаюся, -єшся. Вертітися, крутитися. “Що ти тут дзиґаєш – іди звідсиля“.

Дзиґлик: чол. рід; -ка. Табурет, стілець. “Одягну тебе, обую, посажу на як паву дзиґлику, як гетьманшу, та й дивитись буду”.(Т.Шевченко) Зм. дзиґличок

Дзиґликовий: прикм.,-а, -е. Той, що належить до стільця, табурета

Дзиґличок: чол. рід; -чка. Зм. від дзиґлик.

Дзиґльований: прикм., -а, -е. Кокетливий. “Дзиґльований парубок, дівка” (Черкаська ґубернія)

Дзиґлятко: середн. рід, -ка. Стільчик. Зм. дзиґлятко

Доґа: жін. рід; -ґи. Заклепка в дерев’яній посуді (В. Шухевич)

Доґедзґатися: дієсл., -ґаюся, -єшся. Довередувати, докапризувати

Доґлебати: дієсл., -баю, -єш. Доплестись, добратись. “Осе нам треба ше якось доглебати додому, ще верстов буде з п’ять.” (Брацлавський уїзд)

Дриґ: вигук. Виражає швидкий, одноразовий рух ногою. “Дриґ ногою! Круть ріжками” (Гулак- Артемовський)

Дриґавка: жін. рід; -ки.Смикання, тіпання (Волинська, Рівненська ґубернії)

Дриґання: середн. рід, -ня. Швидкий рух ногою, нервове посіпування членами

Дриґати: дієсл., -ґаю, -єш.або дриґнути. Робити швидкий рух ногою, нервово посіпувати. “Тепер вони сплять з перепою, не дриґнув ні один ногою” (І.Котляревський)

Дриґатися: дієсл., -ґаюся, -єшся. Робити судорожні рухи, тремтіти. ”Зарізав барана і не здриґався”.

Дриґез: чол. рід; зу. Тютюновий недокурок, що залишається в трубці і який потім кладуть собі за нижню губу

Дригонути: дієсл., -ґону, -еш. Теж саме що і дриґнути , але характеризує більш сильний рух. “Бісові груші! – пробубонить, – які спілі і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде в рот! І що б то дриґнуть ногою та штовхнуть об цівку, той посипались би”. (О.Стороженко)

Дриґулька: жін. рід; -ки.Фіґура, зроблена ногами, ніби в танці. “Задере голову (півень) ... витанцьовує- витанцьовує дриґульками: ніби і справді танцює.” (М.Номис)

Друґар: чол. рід; -ра. Рукоятка рульового весла на плоті (В.Шухевич)

Жоломиґа: жін. рід; -ки. Жартівливо: вульва (Іван Верхратський)

Заґавити: дієсл., -влю, -веш. Відволікти чиюсь пильність, увагу. “Я (злодій) піду їх заґавлю, ...ти і бери". (І.Манжура)

Заґавитися: дієсл., -влюся, -вишся. Зазіватися, задивитися (І.Манжура)

Заґвалтувати: дієсл., -тую,-єш. Підняти шум, крик. “Заґвалтувало село від краю до краю". (П.Мирний)

Заґеґотати: дієсл., -ґочу, -чиш. Закричати (про гусей). “Гуси на ставах заґеґотали”. (Г.Барвінок)

Заґедзелити: дієсл., -дзелю,-дзелиш. Говорити нісенітниці

Заґедзкатися: дієсл., -дзґаюся,-дзґаєшся. 1) Побігти від укусів комах, оводів.

Заґелґати: дієсл., -ґаю,-єш, або заґелкати. дієсл., -каю, -єш. Закричати (про гусей) .“Заґелкали гуси”. (Т.Шевченко)

Заґервати: дієсл., -рую, -єш. 1) Загинати, загнути. “Почала заґеровувати ногу за голову, аж кістки їй тріщать, а вона суверделить вгору". (Б.Грінченко)

2) Просити, запросити дорого. ”Заґервав ти з нього багато". (Лохвицький уїзд)

Заґерґотати: дієсл., -ґочу, -чиш, або заґерґотіти дієсл., -ґочу, -чиш. Закричати (про гусей)

Заґрундзьовувати: дієсл., -вую, -єш. заґрундзювати дієсл., -дзюю, -єш. Зав’язувати, в’язати вузли, так, що важко розв’язати

Заґудзлити: дієсл., -дзлю, -лиш. Зав’язати вузол (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Зґарда: жін. рід; -ди. Вид намиста з монет та хрестиків (В.Шухевич)

Зґвалтувати: дієсл., -тую, -єш. 1) Робити насилля над кимось. “(Зграя ) вбила рандаря, дочок зґвалтувала". (П.Куліш)

2) Розголосити, розповісти. "Зґвалтували лиху чутку наші хуторяни". (А. Метлинський)

Зґедзатися: дієсл., -дзаюся, -єшся, або зґедзкатися дієсл., -каюся -єшся. зґидзитися дієсл.,

-дзаюся, -єшся. Пручатися, норовитися. “Гляди, Наталко, не зґидзайся, як старости прийдуть”. (І.Котляревський)

Зґіґнути: дієсл., -ну, -еш. Одубіти, померти (Іван Верхратський)

Зґляґатися: дієсл., -ґаюся, -єшся. Перетворитись на сир. “Зґляґалось молоко” (Черкаська ґубернія)

Зґоя: жін. рід; зґої. Птах: сойка. Carrulus glandarius (В.Шухевич)

Зґрунтувати: дієсл., -тую, -єш. Достати до дна (Н.-Волинський уїзд)

Йолупеґа: чол. рід; -ґи. Зб. від йолуп, дурень

Лаґун: чол. рід; -на. Стовбур дерева без кори (Ново-Волинський уєзд)

Леґа: жін. рід; -ґи. Лежебока, лінтяй. “Свекор не давав невістці їсти, що леґа була” (М. Номис)

Леґар: чол. рід;-ра. 1) = Ліґар 2) Лінтяй , лежибока ( І. Манжура)

Леґедуватися: дієсл., -дуюся, -єшся. Задовільнятися. “Бідний леґедується стравою, зготовленою або випеченою з кукурудзяної муки” (В.Шухевич)

Леґейда: чол. рід; -ди 1) = Леґар. 2) Неповоротлива людина, черевань (Іван Верхратський)

Леґінь: чол. рід; -ня. 1) Молодий чоловік. 2) Пірамідальна тополя. Populus pyramidalis (Іван Верхратський) (Лемківщина)

Леґурний: прикм., -а, -е. Повільний. “Та це чоловік леґурний. Йому, здається, і жінка умерла б, то й не гайка”.

Леґурно: прислівник. Повільно. “Глянь, як яструб летить леґурно! Чого це він? Чи не голуба несе; а мо’ ззів, – важко”. (Єкатеренбурзька ґубернія)

Ліґерка: жін. рід; -ки. Вид верхнього міщанського одягу

Маґель: чол. рід; -ґля, або маґіль чол. рід; -ґля. 1) Каток для білизни. “На шнурках вішана, на маґлі тачана.”

Маґельниця: або маґільниця жін. рід; -ці. Валик для прасування білизни (Подільська ґубернія)

Маґеран: чол. рід; -на. Майран (рослина) (Іван Верхратський)

Маґерка: жін. рід; -ки. Шерстяна шапка. (“Основи”)

Маґлівниця: жін. рід; -ці. Валик для прасування білизни. “Шматє перуть ...висушивши, навивають на тачівку – валок і тачають маґлівницею, у якої є плече, зуби і фіст” (В.Шухевич).

Маґлювати: дієсл. -люю, -єш. 1) Прасувати білизну. “А шестая дівчина хусти сушит, сьомая маґлює” (І. Головацький)

Маґнес: чол. рід; -са . Магніт (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Маґнесувати: дієсл., -сую, -єш. Магнітити ( В.Шухевич)

Маґро: середн. рід, -ра. Бик з одним ядром від природи (Д.Яворницький)

Мамалиґа: жін. рід; -ґи. Вид їжі з кукурудзяної каші. (П. Чубинський).

Миґа: жін. рід; -ґи. Пантомима, міміка. “Він йому нічо не казав, а так на миґах , що вони нічого й не думали, а той все знав”.

Миґла: жін. рід; -ли. Купа складених дерев (В.Шухевич)

Миґлаш: чол. рід; -ша. Сортувальник зрублених дерев, що складає їх у миґлі. “Ті що миґлюють дерева називаються миґлаші”. (В. Шухевич).

Миґлювати: дієсл., -люю, -єш. Сортувати зрублені дерева і складати в купи. “Над річкою бгають (перебігають) і миґлюють ковбки, значить складають осібно третяки, осібно четвертячі і в тому числі у миґли (купи)" (В. Шухевич)

Моґуля: жін. рід; -лі. Ґуля (Черноморська ґубернія)

Морґувати: дієсл., -ґую, -єш. Ділити на морґи

Наґвалтувати: дієсл., -тую, -єш. Наробити галасу, шуму

Наґрамузляти: дієсл., -ляю ,-єш.Написати каракулями, брудно

Наґунадзити: дієсл., -дзу ,-дзиш. 1) Набити комусь ґулю (І.Манжура)

2) Надіти на голову щось подібне до чалми (І.Манжура)

Неґречний: прикм. ,-а, -е. Невічливий, нечемний

Неґречно: прислівник. Невічливо, нечемно

Неґура: жін. рід; -ри. Густий туман в горах. “Ранки в полонинах, звичайно, дуже гарні, але холодні, часто застає неґура, налягає на горах така мряка, що не видно й десяти кроків перед собою, а як мряка осідає , то показуються лише найвисші шпилі гір, а під ногами уповите усе немов у синім морі... Вітер зачне колисати тим сивим морем”. (В.Шухевич)

Орґанець: чол. рід; -ця. Зустрічається в пісні: ”Ой, заграйте, музики-орґанці, нехай піду з Марусею у танці” (Б.Грінченко). Напевне, музиканти, що грають на варганці (губний музичний інстрмент)

Перерумеґувати: дієсл., -ґую, -єш. Пережовувати (Іван Верхратський)

Поґаздувати: дієсл., -дую, -єш. Погосподарювати

Поґвалтувати: дієсл., -тую, -єш. 1) Пошуміти, покричати

Поґедзитися: дієсл., -дзуся,-дзишся 1) Тікати з боку в бік від укусів комах

Поґерґотати: дієсл., -ґочу, -чеш. 1) Покричати (про гусей, індиків)

Поґрасувати: дієсл., -сую, -єш. Витоптати, стоптати

Поґулати: дієсл., -лаю, -єш. Подолати, перебороти. “Се така наука, що глядіть лишень, чи всякий учитель поґула”. (“Основи”)

Подриґати: дієсл., -ґаю, -єш. Махати, рухати ногами

Подриґувати дієсл., -ґую, -єш. Нервово рухати ногами (Іван Верхратський)

Подриґус: чол. рід; -са. Вживається в словосполученні з подриґусом поклонитися. Дуже низько вклонитися. “Вклонивсь хлопець, та ще з таким подриґусом, що аж долівку здер.” (А.Свидницький)

Придзиґльований: прикм., -а, -е. Вертлявий, кокетливий (переважно про жінок) (“Основи”)

Придзиґльованка: жін. рід; -нка. Вертлява жінка, кокетка. “Там придзиґльованки журились, що нікому підморгнуть” (І. Котляревський)

Проґавити: дієсл., -влю, -веш. Прозівати, пропустити

Проґавитися: дієсл., -влюся, -вешся. Прозівати, пропустити. “Ледачі чабани прогавляться”.

Пуґачі: мн. -чів. Вид хліба з кукурудзяної муки та зелені (В.Шухевич)

Раґляк: чол. рід; -ка. Олень (Іван Верхратський)

Раґаш: чол. рід; -ша. Дорога, по якій гуцульські дроворуби стягують зрублені дерева докупи. (В.Шухевич)

Раґеля: жін. рід; -лі. Снасть для ловлі раків

Ремеґати: дієсл., -ґаю, -єш. 1) Прожовувати, жувати жвачку. “Вози риплять, ярма брязчать, воли ремеґають”

2) Про людей грубо: їсти, жерти. “А ну годівже вам ремеґати” (Волч. уїзд)

Риґівниця: жін. рід; -ці. У ткачів дощечка з отворами для вставки в них приладдя або блята, коли крізь останні пропускають нитки основи. При цьому риґівниці підвішені. (Константиноградська ґубернія)

Риґувати: дієсл. ,-ґую, -єш. Погано писати. “Ото риґує, – такі карлючки, щой не розбереш.” (Канівський уїзд)

Розґедзґатися: дієсл., -ґаюся, -єшся. 1) Розбігатися від укусів комах

2) Розбушуватися, розвередуватися. “Грицько дуже розґедзґався” (Волч. уїзд)

Розремеґатися: дієсл., -ґаюся, -єшся. 1) Прожовувати, жувати жвачку ( про волів)

2) Про людей грубо: їсти, жерти. “А ну годі вже вам ремеґати. Ет розремеґався у снідання як за обідом” (Волч. уїзд)

Саґан: чол. рід; -на. Котел, великий горщик, взагалі дерев’яна посуда (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Сновиґайло: середн. рід. -ла. Той, що вештається, тиняється

Сновиґати: дієсл., -ґаю, -єш. Вештатись, тинятись. “А сестра уже й поздоровіла, уже й по хаті сновиґає.” (І.Рудченко)

Уґабнути: дієсл., -ну, -еш. Вкрасти, поцупити. “Як рибалка уґабне у свого товариства риби – вона йому не буде ловитися”

Уґоґати: дієсл., -ґаю, -єш. Погано зробити. “Ну вже ж і вґоґала. Напекла, бодай ти катівських рук не втекла”. (Д.Яворницький) (Миргородський уїзд)

Уґрундзьовувати: дієсл.,-вую, -єш. Закріпити, підв’язати. “Уґрундзьовуємо добре, що не сприсне”

Уґрунтувати: дієсл.,-вую, -єш. Затоптувати, талувати ґрунт

Фаґівник: чол. рід;-ка . Інструмент шевця для скоблення шкіри

Фигель: чол. рід;-ля .1) Завиток, архітектурна оздоба. (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

2) Витівка, фокус. "Ютурна фиґлі їм робила: шпаками кібця затравила і заєць вовка покуса (І.Котляревський)

Фиґлювати: дієсл., -люю, -єш. 1) Прикрашати завитками (печиво, будинок). “Наш коровай фиґльований” (Я.Головацький)

Фіґель: чол. рід; -ля . 1) Див. Фиґель “Тогди ся злетіли всі чорти і показували фіґлі, скакали по столах, по мисках”. (В.Гнатюк)

2) мн. фіґлі Маленькі локочики на скронях у жінок (Я.Головацький)

Фурдиґати: дієсл., -ґаю, -єш. Вертіти з шумом. “Тікайте з хати, бо я буду веретеном фурдиґати”. (М. Комаров)

Хвиґа: жін. рід; -ґи. 1) Винна ягода. Ficus carica. “А діточкам черевички, хвиґ та винограду” (Т.Шевченко).

2) Хвиґи-миґи Солодощі, ласощі. “Були там всякі панські шкундри, і витребеньки, і хвиґлі-миґлі, і дуже добре частування.” (А.П. Стороженко)

Хвиґлювати: дієсл., -люю, -єш. Метушитися, вертітися. “Не хвиглюй, не поможеться”. (Черкаський уїзд)

Хвиґура: жін. рід; -ри. 1) Фіґура. 2) Хрест на дорозі. (П. Чубинський) “Іде насеред роздоріжжя, де три дороги сходяться і де є три хвиґури”. (М.Драгоманов)

Хвиґурно: прислівник. Фігурно. “Хвиґурно вирізаний хрест” (А.П. Стороженко)

Хуґа: жін. рід; -ґи. Метелиця, хуртовина. “Як піднялась хуґа. Ліпе ж тобі, що й Господи”(І.Манжура)

Хурдиґа: жін. рід; -ґи. В’язниця, тюрма.”О, погано в бісовій хурдизі сидіти” (Канівський уїзд) ”Защо нас, браття, позапирали в цю тісну хурдиґу” (П.Мирний)

Цуґа: жін. рід; -ґи. 1) Вузда, відила. “Взяла коня за цуґойки...завела коня до стаєнки”.

Шварґотання: середн. рід, -ня. Криклива і швидка розмова.Голосне шварготання жидів

Шварґотати: дієсл., -ґочу, -ґочеш. Крикливо і швидко розмовляти (Словник Е.Желеховського, С.Недільського)

Шеґеря: жін. рід; -рі. Вид танцю. “У Києві заказали, щоб шеґері не скакали”. (Б.Грінченко)

Шмиґа: жін. рід; -ґи. 1) Дощещка, що служить для вирівнювання каменю на мильниці

2) У майстрів коліс: дощечка довжиною ½ аршина для визначення шпиць, з яких починають натягувати обод (Канівський уїзд)

3) Вид сильця для ловлі болотяних птахів (Іван Верхратський)

До шмиґи, під шмиґу. До речі, до справи. "Чи тобі до шмиґи сватать сина піхотою" (М.Макаровський)

Не до шмиґи Недоречно. "Не до шмиґи балака". (М.Номис)

Шпарґал: чол. рід; -ла. Старий, списаний папір. “Піди поговори з їми в магистраті.Там зараз покажуть тобі трухлий шпарґал з висхлою печатю”. (П.Куліш)

Шпарґалля: середн. рід, -ля. Зб. від шпарґал “А на десятий рік як вийме, прочитає, побачить сам здоров, що там владу біс має, то в грубу так і вирне шпарґалля все.” (Гулак-Артемовський)

Яґрост: чол. рід; -ту. = Аґрус. (Ново-Волинський уїзд)

Ґабро: чол. рід; -ра. Гаврило. (Каменецький уїзд)

Євґрап: чол. рід; -па. Євграф (Лохвицький уїзд)

[1] Іванишин В., Радевич-Винницький. Мова і нація . – C. 141.

[2] Там же. – C. 66.

[3] Іван Огієнко. Історія української літературної мови. – С. 241.

[4] Там же. – С. 243.

[5] Там же. – С. 242.

[6] Журнал Мовознавство №6 за 1990 рік.

[7] Літературна Україна від 21.01.1993

[8] Там само.

[9] Український правопис і наукова термінологія. Матеріали засідань мовознавчої комісії та комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові 1994-1995.

[10] Захарків О.” Нова редакція українського правопису // Там само.

[11] Журнал Мовознавство №6 за 1990 рік.

[12] Український правопис і наукова термінологія...