ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000-2001

НАШІ ДОСЛІДЖЕННЯ 

                На сучасній стадії розвитку української літературної мови продовжує спостеріга­тися конкурування родового і знахідного відмінків в об’єктних конструкціях, в тому числі і заперечних. Взаємодія цих відмінків ґрунтується на тому, що обидва відмінки у грама­тичній структурі української мови виконують функцію об’єкта при перехідних дієсловах. Таким чином знахідний і родовий відмінки співвідносяться в багатьох аспектах.

                Об’єктна функція знахідного відмінку передається відмінковою формою іменника, який позначає конкретні, не існуючі поза людською діяльністю об’єкти і понятійні ситуації реального світу. Ця функція не характеризується однаковим семним наповненням, наявність відтінків її викликана різним, не однотипним лексико-семантичним потенціалом керуючого дієслова, де міститься вказівка на різновид об’єкта: об’єкт дії, об’єкт досягнення, сприйняття, мовлення тощо.

                 У певних випадках об’єкт замість знахідного відмінка ставиться у родовому. Родовий відмінок уживається для вираження семи об’єкта, який охоплений дією не повністю, а частково. У цій функції він називається родовим партитивним і позначає речовину — предмет, який при поділі на частини не втрачає своїх понятійних ознак, напр.: Я вам завтра  сушеної суниці і липового цвіту принесу (М.Стельмах). У цій ситуації дієслово-предикат називає конкретну дію, яка, переходячи на об’єкт, охоплює його неозначену частину. У граматичній системі сучасної української мови розмежовуються два типи родового партитивного: родовий, що виражає квантитативну партитивність, тобто неповне охоплення об’єкта дією, і родовий, що виражає темпоральну партитивність (типу позичив лопати), тобто повне охоплення об’єкта дією, але з обмеженням у часі її перебігу. Протиставлення родового партитивного об’єкта і знахідного об’єктного реалізується головним чином при дієсловах доконаного виду: випив молоко — випив молока, купив цукор — купив цукру, приніс цукерки — приніс цукерок тощо. На об’єкт, виражений родовим відмінком нашаровується більшою або меншою мірою відтінок частковості, неозначеної кількості, неозначеності взагалі. На відміну від родового знахідний об’єкта вказує на повне охоплення об’єкта дією.

                 Співвідношення родового і знахідного відмінків спостерігаємо також в явищі омонімії форм родового і знахідного відмінків. Перехід форми родового відмінка іменників чоловічого роду однини від назв неістот у знахідний становить одну із специфічних рис синтаксису сучасної української мови. Це спричинено появою в знахідному відмінкові флексії родового, при цьому виникає паралелізм форм знахідного, напр.: Назад човна погнав один з мадярів (О.Гончар) і Назад човен погнав один з мадярів. Обидві відмінкові форми знахідного виражають значення об’єкта і в плані змісту є еквівалентними. Морфологічні ознаки дієслова: перехідність, вид — смислорозрізнювального впливу не мають; самі дієслова називають безпосередню конкретну дію, яка стосується всього об’єму чи обширу предмета. Розрізнення існує у сферах застосування паралельних відмінкових форм, які для іменників на -а обмежені розмовно-побутовим стилем і художньою літературою.

                Отже, ми бачимо, що сфера межування родового і знахідного відмінків досить широка. Іноді вони протистоять один одному, іноді взаємо виключають один одного. І хоча сфери використання обох відмінків не завжди точно розмежовані, іменник-додаток часто стоїть у родовому відмінку, а не в знахідному (Б.Антонечко-Давидович).

                Це ствердження справедливе і для заперечних об’єктних конструкцій, де багатьма мовознавцями (І.Вихованець, Ю.Шерех, Б.Антонечко-Давидович) фіксується пріоритет родового відмінка над знахідним.

 Мовознавче дослідження, яке було проведено на матеріалі Листів до Ів. Франка і інших М.Драгоманова повністю підтверджує цей факт. Даний твір був написаний у 1881-1886 рр., у період , коли царські укази 1876 та 1881 рр. остаточно усунули українську мо­ву із суспільного життя, закріпивши за нею статус “мужицької”. За таких суспільно-полі­тичних умов видатний український публіцист, громадський діяч та літературний критик М.Драгоманов присвятив багато праць тогочасному стану української мови. Дбаючи про просвіту серед народу, вчений обстоював українську літературну мову, хоча й зазначав, що вона завше щось штучне в порівнянню з народною, котра в дійсності є певна купа краєвид діалектів. Листи до Ів. Франка і інших написані літературною мовою, що дає нам право досліджувати їх, як норму української мови того періоду. (Цікаво зазначити, що автор пише їх власним правописом, вважаючи, що саме він має право зватися “справж­ньою фонетикою”, оскільки є радикальним і логічним. Так, в цих листах ми не зустріча­ємо літер Я, Ю, Є, Ї, Ё, Щ згідно з правилом, що кожному поодинокому звукові повинен відповідати один знак. Для йотації голосних М.Драгоманов вводить j (відповідно ja, jy, je, ji, jo). “Драгоманівку” деякий час вживали найбільші приятелі та прихильники вченого, проте серед громадянства цей правопис так і не здобув широкого вжитку).

Дослідження показало, що із 78 випадків вживання додатку до дієслова з часткою “не”, в тому числі у складених дієслівних присудках, лише в трьох випадках додаток вжитий у знахідному відмінку, в решті прикладів застосовується родовий відмінок.

                 І.Вихованець стверджує, що на вибір родового або знахідного відмінків можуть впливати:

а) семантика залежного іменника і опорного дієслова;

б) форма опорного дієслова;

в) структурно-граматичні особливості речення;

г) функціональний стиль сучасної української літературної мови;

д) порядок слів у реченні.

                Розглянемо окремо вплив кожної з цих категорій на вибір вищезазначених відмінків.

1. Семантика залежного іменника і опорного дієслова

                І.Вихованець констатує, що у формі знахідного відмінка мають більшу схильність виступати назви конкретних предметів, абстрактні ж іменники вживаються переважно з родовим відмінком. Оскільки в даному дослідженні набагато переважає кількість прикладів з родовим відмінком, то мало сенс підрахувати процент вживання родового відмінка з абстрактними і конкретними поняттями. Результати виявилися такими — вживання родового відмінка з абстрактними поняттями складає 58%, а з конкретними — 42%. Отже відсоток вживання родового відмінку з конкретними поняттями є досить вагомим, що спростовує попереднє твердження про перевагу в цьому випадку знахідного відмінка.

                Конструкції з власними назвами засвідчують лише один випадок вживання знахідного відмінка в заперечній конструкції: Шчо “Дъло” не пускаjуть вже в Россіjу тому нічого дивного нема... (с. 149). Далі бачимо переконливе домінування родового відмінку: Jак не чудно, а ви не бачите j Галичини (с. 155), ...по ціj части jа міг би наповнити 3 листи примірами наjпечальнішими:jак напр. досі не маjу Ниви, Повістеj Нечуja j т.п. ... (с. 161), Та боjусь jа, коли б А-ча не перельакати моjіми запитами...       (с. 253), ...сам двічі видавав по 800 руб. На заплату довгів за книги, котрі зостались в тіj бібліотеці, — jа не можу знаjти Січовика... (с. 142).

                Вживання того чи іншого відмінка в заперечних реченнях залежить не лише від семантики залежного іменника, а й від семантики опорного дієслова.Дієсловам сприймання, пізнання (бачити, помічати, чути, відчувати, почувати, пам’ятати, пізнавати, знати і ін.) найбільш властива сполучуваність із родовим відмінком: Та окім того jа напр. нігде не бачу гарантіjі, шчоб із Альманахом не сталось шчо небудь подібне... (с. 256), Тепер бачу в “Дълъ” список матеріалів альманаха, і своjеjі статьті не бачу (с. 250), Тим часом jа не бачив ні деклараціjі ні листу от Кал... (с. 222), Поліціjа вийшла розумніша, jак “Дъло”, бо агітіціjі не побачила (с. 219), А Огоновськиj таки не переглянув своjєjі статьті (с. 201), Коли ви не хочете закордонноjі печаті, то Вам приjдеться... (с. 157), Ви не знаєте стану речей (с. 140), Так само в отій передмові jа не думаjу детально розбирати змісту листів ані коментувати jіх (с. 5).

                Дієслово мати завжди поєднується з родовим відмінком, незалежно від семантики іменника. Напр.: Тільки 1 части творів Пан. Мирного jа не маjу (с. 249), Нехай він часто не маjе джерела, ... він часто на Костомарова покликуjеться (с. 247), Jа довго не заjмаjусь Шевченкологіеjу і тепер взявсь за викінченьнье Кобзаря (не маjу печатних видань і  не маjу рукописів) (с. 245), Значить персонально jа не дуже обиджениj і потому тим паче ніхто не маjе права бачити в моjіх словах чого небудь субjективного (с. 220), ...В саміj Галичині воно не маjе сили окрім jавного оффіціаізм. (с. 215), Але цей ступінь “старших” народовців не мав інших послідків, jак тільки те, шчо молодші подались назад... (с. 213), Доси jа не тільки не маjу відкликів од народовців про потребу jім повного Кобзаря... (с. 208), Jа багато віри в себе ніколи не мав... (с. 142), З цього боку нового в моjім стані тільки те, шчо jа тепер не маjу заробку, шчоб докладати недостачі, Jа сам не мав ніякого джерела доходу і жив коштом Павлика... (с. 7), За весь час побуту Драгоманова у Відні я не мав з ним ніяких зносин (с. 6).

2. Форма опорного дієслова

                Іноді вживання родового або знахідного відмінків зумовлює форма опорного дієслова. Часто керує об’єктом у знахідному відмінку наказова форма перехідного дієслова. Проте, якщо має місце описовий спосіб наказової форми, вживається родовий відмінок: ...уперед наука мені і Вам не давати книг Галичанам... (с. 238).

3. Структурно-граматичні особливості речення

                Певний вплив на вибір відмінка при перехідних дієсловах із заперечною часткою не можуть мати структурно — граматичні особливості речення.

Знахідний відмінок вживається:

1) коли, крім прямого додатка, наявне в реченні слово з напівпредикативним значенням. Таке слово значеннєво стосується одночасно як присудка, так і додатка. Напр.: ...Тепер треба в Галичині не тьагти канитель про самостаjність нашої мови од московськоj...;

2) якщо речення має модальний або експресивний характер. У цих реченнях частіше, ніж в інших виступає знахідний відмінок. Напр.: Чи не наjдуться в вас льуде, котрі б захотіли закупити екю. 200-300 по наjдешевшій ціні...

Родовий відмінок вживається:

1) при наявності слів, які посилюють заперечення (часток ні, і (й), повторення сполучників ні... ні, займенників ніякий, жодний). Напр.: ... Для поїздок чи то агітаційних з політичною метою, чи хоч би навіть чисто етнографічних не мав ані підготування, ані часу, ані засобів (с. 6-7), На просьби усьаким льудьам знайти мені jаку небуть роботу, напр.. хоч переводити романи, не получив  jа ніjакоjі відповіді (с. 259), А далі в мене не було і нема в ціj справі ніjакого особистого інтересу (с. 221), Звісно на таких умовах “одностороннього недовірjя” ніjакого діла мати не можна (с. 209), Таки характеристики збиваjуться на captatio bonevolentiae, шчо при оговорках не осьагаjе j ціjеjі сили (с. 191), Jа не пропускаjу ні одного рядка, котрий пишеться про... (с. 170), Драгоманов сердився..., лаяв Світа, називав його в листах “галицькою помийницею”, поки його редактор не стратив і решти охоти і не покинув видання.

2) у реченнях, в яких перехідному заперечному дієслову протиставлене перехідне дієслово без заперечення. Напр.: ви не тільки не додержали вговору до праці, а з першого ж дня почали підкопуватись під вмовлені ідеjі, починаючи од приступу до Слав. Це речення цікаво і конструкцією з подвійним запереченням. Як показують дослідження, тут також переважає родовий відмінок. Хоча такі конструкції мало поширені в сучасній українській мові. Основна сфера їх вживання — мова публіцистики і наукова мова.

4. Функціональний стиль сучасної української літературної мови

                Використання знахідного та родового відмінку в заперечних конструкціях можуть варіюватися в залежності від стилю твору. Дане дослідження показує, що в жанрі епістолярної публіцистики переважає родовий відмінок. Знахідний відмінок найширше використовується в поетичних творах. Він також поширений в драматургії та прозі. Менш продуктивний знахідний відмінок у науковому стилі.

5. Порядок слів у реченні

               Як зазначає І.Вихованець, на вживання знахідного відмінка в заперечних конструкціях  може частково впливати препозиція об’єкта по відношенні до опорного дієслова. Проте він вказує, що препозиція є другорядним чинником і лише в поєднанні з іншими, вище відзначеними, факторами сприяє вживання додатка у формі знахідного відмінка. Дане дослідження показало, що в жодному випадку препозиції  об’єкта по від­ношенню до опорного дієслова не вживається знахідний відмінок. Замість нього засто­совується родовий. Напр.: Правдьяни манускрипт згубили, а листу до Руд. не написали... (с. 150), і хоч все таки одповіді на повишче згаданиj лист не получив... (с. 178), “Зорі” досі не получаjу з 4-го №-ра (с. 207), Ніjаких листів проти Вас jа давати Вам не думав і не дам. ... Навіть річеj, скільки небудь дльа мене персональних, ... , jа Вам поручати не буду (с. 210), Книжок, простіть, і тепер не посилаjу... (с. 246), ...Окрім того літератур­ного мого заробку одставка не тикала... (с. 257), Просьби про Шевченка сповнити не можу... (с. 149), Jа багато віри в себе ніколи не мав... (с. 142), Книг все таки не посилаjу, бо грошеj ні звідки не маjу... (с. 250), ...Послав статьтьу, — і одповіді не получив (с.250), Тепер бачу в “Дълъ” список матеріалів альманаха, і своjеjі статьті не бачу (с.250), ...Шчо ви при тому скажете проти народовців..., то діла не переміньа... (с. 222).

              Таким чином, дослідження показало, що додаток до дієслова з часткою не переважно ставиться у родовому відмінку. На вживання знахідного відмінка впливають лише деякі структурно-граматичні особливості речення, а саме наявність в реченні, крім прямого додатка, слова з напівпредикативним значенням та модальний або експресивний характер речення. Але в даному джерелі такі приклади обмежені поодинокими випадками. Домінуюче вживання родового відмінку ми спостерігаємо як з абстрактними, так і конкретними іменниками; з іменниками, які стоять після дієслів сприймання та пізнання; у реченнях, в яких перехідному заперечному дієслову протиставлене перехідне дієслово без заперечення; при наявності слів, які посилюють заперечення; коли об’єкт знаходиться в препозиції по відношенню до опорного дієслова. Втім деякі мовознавці (Б.Антонечко-Давидович, І.Вихованець) зазначають, що знахідний і родовий відмінки після перехідний дієслів із заперечною часткою не в сучасній український мові використовуються деякою мірою суб’єктивно, тому що вибір відмінка залежить часто від сприймання і думки носія мови.

Література

1.    Вихованець І. Р. Система відмінків української мови. – Київ, 1987.

2.     Вихованець І. Р. Синтаксис знахідного відмінка.

3.     Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови. – Мюнхен, 1951

4.     Антонечко-Давидович Б. Як ми говоримо. – Київ, 1970

Безпояско О.К., Городецька К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. – Київ, 1993.

На початок сторінки

Наші дослідження

Перекладацька майстерня