ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000-2001

НАШІ ДОСЛІДЖЕННЯ 

Метою даного дослідження є порівняння фрагментів наукових історичних текстів початку і кінця ХХ ст. з погляду побутування в них лексичних запозичень. Об'єктами аналізу є Історія України-Руси Михайла Грушевського і Нарис історії України Наталі Яковенко, які можна вважати знаковими творами початку і завершення доби великих синтетичних курсів національної Історії України. Враховуючи те, що ці твори вийшли друком із різницею у 92 роки, а отже, в істотно відмінному культурному і політичному контексті, пропоноване дослідження складається із стислої вступної характеристики цього контексту, констативної (у якій перелічено виявлені лексичні запозичення та подано їхні українські відповідники) і аналітичної частин (наведено кількісні показники, проаналізовано частотність і граматичну адаптацію запозичень) та висновків, що стосуються природи і ролі запозичень у розвиткові мови.

Обраний для аналізу п'ятий том Історії України-Руси, виданий 1905р., М.Грушевський написав у Львові, який перебував тоді у складі Габсбурзької монархії; у часи, коли загальноукраїнська літературна мова перебувала на етапі свого становлення (синтезування різноманітних регіональних говірок). Михайло Грушевський належав до авторів, які щедро користали з галицьких діалектів, через що Іван Нечуй-Левицький його навіть звинуватив у "руйнуванні" української наддніпрянської мови[1]...

Робота ж Наталі Яковенко була написана у 1990-і роки, коли вже устійнилися загальноукраїнські мовні канони, хоча й неабияк спотворені радянською політикою зближення мови із російською. Тобто, свобода авторки в доборі слів і граматичних побудов, порівняно із часами написання праць М.Грушевського, була значно звужена; до того ж, її книжка, на відміну від Історії України-Руси, проходила мовне редагування. Вказані обставини є важливими з методологічної точки зору, адже вони засвідчують доконечну потребу розглядати тексти в історичному контексті часу їх створення. Для аналізу обрано по 50 сторінок вказаних праць за наступними виданнями: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. V. – К., 1998. – С. 222-287; Яковенко Н.М. Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К., 1997. – С. 113-168.

Лексичні запозичення, наявні в тексті М.Грушевського, за їхнім походженням можна поділити на полонізми, латинізми і росіянізми. Перелічимо питомі полонізми. Характеризуючи стан дослідження міщанського мікрокосму, М.Грушевський завважує, що воно "не вийшло властиво поза спостереження над типовими їх оказами" (с. 222), українській відповідник — "взірцями". Надалі в тексті трапляються "німецькі первовзори" (укр. зразки) (с. 231); "торговельних ограничень" (укр. обмежень) (с. 236); "заграничних (укр. закордонних товарів) (с. 236); "хоробливе вегетованнє" (укр. животіння) (с. 237); "представленне (укр. подання) війта" (с. 247). Вплив польської мови відчутний також, у написанні істориком числівника "один" як "оден" (с. 241), вживанні слів " упадали" (укр. занепадала) (с. 250), " біжуча (укр. поточна) справа (с. 234), використанні закінчення іменників на -є ("скасованнє", с. 219; “замилованне", с. 255 та ін., й окремому написанні частки -ся. Абсолютна більшість ужитих М.Грушевським діалектичних слів відсутня у "Словарі української мови" Бориса Грінченка. Виняток становлять слова "дотикала" (вжите на стор. 239) — відповідник "стосувалась", та "склеп" (с. 259) — "крамниця".[2]

Через польське посередництво мова Історії України-Руси увібрала в себе й більшість латинізмів (або полонізмів латинського походження, адже їх ужито в тому ж сенсі, що вони мали в польській мові). Вчений пише, що міщанська верства, "оперта на реципованім (укр. прийнятому) чужім... праві" (с. 222), не була "зв’язана якимись спільними інституціями, організаціями, репрезентаціями (укр. представництвами) в одно суспільне тіло" (с. 222). Слово "репрезентації" вжито М.Грушевським ще чотири рази (с. 223, 223, 233, 234). За частотністю вживання його випередив лише інший латинізм – "ексклюзивність" (укр. винятковість). М.Грушевський лише про "ексклюзивність" повноважень міських урядів (с. 223), "релігійну ексклюзивність німецького права" (с. 227), "ексклюзивне становище Русинів" (с. 211, 215), існування економічної "ексклюзивности (євреїв — А.П.) супроти християн" (с.254, 257).

Також у тексті наявні такі латинізми: "литовських аспірацій (укр. домагань, прагнень) (с. 228); "в дальшій консеквенції" (врешті-решт, як наслідок) (с. 233); "організація мала провізорний (тимчасовий) характер" (с. 247); "скасованнє осібности руської громади було також гратіфікацією (винагородою) для Камінця" (с. 249), "протегованцями (висуванцям) старостинських урядів" (с. 257), "інгеренції (втручання) правительства" (с. 261), "поза сею евентуальністю (можливістю)" (с. 285), "дефінітивний (визначальний) характер" (с. 217).

Осібне місце серед використаних М.Грущевським латинізмів посідає наступний: "утиски і секатури властей" (с. 223). "Секатури" походять від латинського secare – сікти, різати і мають український відповідник "обмеження прав"(з боку влади).

У тексті "Історії України-Руси" трапляються лексичні за­позичення, які можна потрактувати як росіянізми. М.Грушевський завжди вживає слово "правительство", "правительственної власти" для означення вищої урядової влади Речі Посполитої (с. 231, 247, 250, 253, 254, 257, 261). Також до росіянізмів можна віднести слова "роспростроненнє (укр. поширення) сеймового законодавства на землі Великого Князівства Литовського" (с. 236), "традиції..., старанно піддержуваної (підтримуваної) духовенством" (с. 277) та характеристику євреїв: "як кождий ліпше приспособлений (пристосований), найменш вибагливий рід в природі" (с. 257).

Характеризуючи твір М.Грушевського загалом, зазначимо, що основу мови Історії України-Руси склали галицькі мовні традиції, близькі до польської мови. Відповідно, більшість лексичних запозичень у мові М.Грушевського є або полонізмами, або латинськими словами, сприйнятими через польське посередництво.[3] Питання впливу мови М.Грушевського на розвиток української літературної мови і, зокрема, мови науки потребує окремого вивчення. Але ознайомлення з українськими науковими історичними текстами початку XX ст. дозволяє зробити попередній висновок про менший вплив мови М.Грушевського, порівняно із впливом самого твору (Історії України-Руси) та його ідей. Навіть Леся Українка, далека від забобонів І.Нечуя-Левицького, дорікала Михайлові Грушевському саме за його мову, яку вчений, на її думку, зробив надміру галицькою.[4] Попри те, роботи М.Грушевського, як і галицькі періодика, красне письменство сприяли сприйняттю західноукраїнських слів (передусім, тих, що стосувалися суспільно-політичного і, ширше, міського життя) на загальноукраїнському рівні.

Як вже було зазначено, Нарис історії України Наталі Яковенко побачив світло денне в істотно відмінних культурних і політичних умовах — у незалежній Україні, у час глобалізації і постмодерну й, водночас, часи поступового очищення української мови від радянських нововведень, спрямованих на її примітивізацію і наближення до російської.[5] Текст Нарису засвідчує, що інерційному впливові радянських часів Н.Яковенко опирається успішніше, ніж глобалізаційним тенденціям. До чести авторки слід зазначити, що вона не вдається до досить модного наразі "занглійщення" мало не кожного українського слова,[6] але залюбки користується устійненою "інтернаціональною" науковою лексикою, запозиченою переважно з англійської мови, куди вона, у свою чергу, прийшла з латини.

У тексті Н.Яковенко присутні такі "інтернаціоналізми": "трансформація (укр. видозміна) згоди" (с. 119), "експресивну [виразну] динаміку" (с. 119), "дезорганізацією (безладом) війська" (с. 120), "реконструкції (перебудови) ...потребували великокнязівські замки" (с. 120), "індиферентний (байдужий до) у питаннях віри" (с. 120), "експорт (вивіз)" (с. 121), "державна суверенність (окремішність)" (с. 121), "персоніфікована (ототожнювана) з особою пануючого" (с. 122), "інтеграції (об'єднання) в Польську державу" (с. 122), "поява нових містечок супроводжувалася концентрацією (зосередженням) довкола них сільської людности" (с. 144), "школа функціонувала (існувала) без статуту" (с. 126), "опозиція (протистояння) протестантів і православних" (с. 128), "ордену єзуїтів, який акумулював (зосередив) потужні інтелектуальні сили" (с. 133), "не стабілізується (устійниться) церковний порядок" (с. 136), "виборовши місце під сонцем у конкуренції (протиборстві, змаганні) з львів'янами-католиками" (с. 140), "різко інтенсифікувався (посилився) цей своєрідній адміністративній наступ" (с. 147).

Мова Нарису Історії України містіть і поодинокі росіянізми. Йдеться про окремі вислови: "модель підпорядкування по формулі (за формулою)" (с. 149) або слова: "ціннісних установок" (настанов) (с. 136). Подеколи авторка наводить російські фразеологічні звороти в українському дослівному перекладі:

"Причини цього бачаться" (с. 151) — правильніше було б написати: "причини цього автор вбачає"; "не посвячених в тонкощі" (с. 152) — "не обізнаних у тонкощах". Також у тексті Нарису знаходимо кілька слів французького походження, устійнених у російській мові. Н.Яковенко пише: "контури (можливий український відповідник – обриси) конфлікту" (с. 129), "у одній з найпарадніших (найвеличніших, найкрасивіших) зал Ватікану" (с. 130).

Загалом, Нарис Наталі Яковенко вирізняє висока мовна культура. Жодне із наведених вище запозичень не є винаходом Н.Яковенко, радше вони відображають сучасний стан мови української історіографії.

Загальну кількість виявлених на 50 обраних для аналізу сторінках лексичних запозичень (усвідомлюючи умовність таких підрахунків) можна подать у вигляді таблиці:

Граматична адаптація запозичень до українських мовних норм у текстах, що розглядаються, є різною. М.Грушевський вживає у називному відмінку слів, що закінчуються на -ння, властиве для польської мови закінчення -ннє ("скасованнє”, "замилованнє", "представленнє"). У польській формі подано і закінчення слова "реципованім", тоді як українською мало бути закінчення -ому. У решті випадків М.Грушевський подає запозичені ним з інших мов слова відповідно до граматичних норм української мови. У книжці ж Н.Яковенко вимогу граматичного пристосування запозичень дотримано повною мірою.

Можна визначити три основні причини побутування лексичних запозичень у наукових історичних текстах:

1) відсутність спеціальної власне української термінології у політичній, військовій, технічній галузях;

2) психологічне сприйняття іноземних слів, в окремих випадках, як нейтральніших, “науковіших”, порівняно зі словами рідної мови. Часто це виявляється у використанні слів рідної мови в буденному мовленні і лексичних запозичень у науковому тексті на позначення тих самих понять (наприклад, відстань і дистанція);

3) запозичення як спосіб збагачення мови, що, зокрема, дозволяє уникнути стилістичних хиб у науковому тексті. Прикладом може бути твердження Н.Яковенко, що релігійна реформа проходила "під акомпанемент полеміки, супроводжуваної появою величезної друкованої продукції" (с. 133), у якому використання французького слова "акомпанемент" замість вкраїнського "у супроводі" дозволило уникнути стилістичної незграбності.

Походження лексичних запозичень у проаналізованих текстах має дві закономірності. Запозичуються або слова із найпоширеніших у світі мов, мов міжнародного статусу (латина, англійська), або лексика географічно й лінгвістично близьких мов. В українському випадку такими мовами є польська і російська. А коли ще врахувати, що саме у протистоянні із Польщею і Росією формувалася модерна українська нація,[8] можна зрозуміти, чому подеколи прагнення дистанціюватися від однієї з цих культур приводило до свідомої чи підсвідомої заміни спільних із котроюсь з мов слів на, відповідно, російсь­кі або польські. Тобто, інколи прагнення відмежуватися якомога більше від Росії вело до наближення мови до польської і навпаки.

Порівнюючи тексти М.Грушевського і Н.Яковенко, слід відзначити різний ступінь свободи автора у використанні лексичних запозичень. За часів творення єдиної літе­ратурної мови (доба виходу Історії України-Руси) ця свобода була значно більшою. Книжка ж Н.Яковенко належить до часу устійнення національних рис української мови, коли поряд, із нагальною проблемою очищення її від штучних російських домішок і посилення відпорності мови до англо-американських новотворів вже не можна ігнорувати існуючих загальноукраїнських норм.

Отже, роботи Михайла Грушевського і Наталі Яковенко відображають пізні етапи історії української мови. Загалом же, лексичні запозичення є природним явищем, коли вони не суперечать розвиткові, мови, пристосовуються до її фонетичної і морфологічної структури.[9]

На початок сторінки

Наші дослідження

Перекладацька майстерня